Сотні міст України занепадають вже кілька десятиліть. Причина цьому — не тільки хронічна економічна криза, а й недоліки у плануванні міст — використання найпростіших планувальних рішень замість створення комфортного середовища для життя.

Незважаючи на пропагування загальної рівності та безкласового суспільства у Радянському Союзі, незважаючи на деяку соціальну лібералізацію у другій половині XX століття, ситуація з плануванням провінційних міст у повоєнні десятиліття стала більш централізованою — замість індивідуальних проектів почали використовувати типові. Вдала містобудівна політика існувала лише у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську та балтійських столицях. На другій сходинці цієї ієрархії знаходились великі міста України та РСФСР — Харків, Горький, Одеса, Новосибірськ. Решта — тисячі міст найбільшої держави світу — забудовувалися за принципом «будинки в полі/лісі», не враховуючи місцевий рельєф та гідрографію.

Краматорськ я обрав для цього дослідження через те, що він справляє ілюзію великого міста. При населенні майже у 200 тисяч, місто є великим індустріальним центром півночі Донецької області, має трамвайну і тролейбусну мережі, чітке зонування багатоповерхової забудови і приватного сектору. Це не є типовим для більшості подібних міст України, і, навпаки, є звичайним для донбаських промислових та гірничих міст. Ще одна характерна риса - це скорочення населення: як і в решті індустріальних міст Сходу, населення Краматорська значно скоротилося з початку 1990-х. Пік населення міста було досягнуто 1992 року - тоді воно становило 238 500 чол. На 2015 рік населення міста разом з селищами складає понад 194 тисяч чоловік. Таким чином, за 23 роки населення Краматорська скоротилося майже на 19%. Насправді Краматорськ - це характерний продукт радянської індустріальної урбанізації, що почалась у 1930-х: фактично монофункціональне місто для концентрації робочої сили в межах великої агломерації, яка "відростком" витягнулась від Донецька вздовж комунікацій і промислових майданчиків. Зараз Краматорськ є єдиним вільним донбаським містом з потрібними характеристиками.

Ядром міста є низка заводів, що розташовані між залізницею, річкою Казенний Торець і транзитною магістраллю. Лівий берег Казенного Торця (Старе місто) схожий на звичайне невелике містечко — привокзальна площа, два десятки багатоповерхівок, декілька довоєнних будинків і обширний приватний сектор. Натомість правий берег (Соцмісто) являє собою зменшений варіант якогось великого міста на кшталт Дніпропетровська або київського лівобережжя — з історичними шарами забудови, окремими масивами, тролейбусними і трамвайними лініями.

Особливості, спричинені централізацією

Їх можна розділити на такі категорії:

  • Благоустрій;
  • Покриття торговельними та закладами обслуговування;
  • Міське планування;
  • Стан будинків.

Одна категорія, компенсована останніми роками — це торгівля. Як і по всій Україні, у Краматорську відкрилося багато нових супермаркетів, що зробило коротшими відстані від під’їзду до магазину. Проте, це стосується лише супермаркетів, спеціалізовані ж магазини лишилися у стані 1990-х, в Краматорську відсутні великі DIY-гіпермаркети або магазини одягу.

Ще у довоєнний час для Краматорська було розроблене регулярне планування — вулиці, що перетинаються під прямим кутом та утворюють прямокутні квартали. Для сталінської забудови і, частково, хрущовської це було прийнятно — таким чином можна було утворити затишні подвір’я, не відкриті вулицям. Так само тоді були сплановані квартали у великих радянських містах.

Схожий принцип використали й для мікрорайонів 1980-х, з тією різницею, що прямокутники стали у декілька разів більшими. Це рішення створило задовгі шляхи до зупинок і громадських центрів. До того ж краматорські містобудівники проігнорували можливість вільного розташування будинків, і ставили їх прямокутниками з чотирьох дев’ятиповерхівок, в середині — школа або дитячий садок. На відміну від київських та московських мікрорайонів 1980-х з будинками-напівколами, віяловою розстановкою, акцентуванням висотними будинками, краматорські мікрорайони не мають ані пішохідних алей, ані різноманітної розстановки будинків, використано лише максимально прості рішення. Житлові групи сполучено стихійними стежками.

Стан краматорських будинків значно програє київським. У будинках з двома ліфтами зазвичай працює лише один, відсутня фурнітура — двері на загальний балкон і сходи. Набагато гірша ситуація у сталінській забудові — ліфти тут взагалі не працюють (наприклад, у 7-поверхівках «з пропілеями», збудованих наприкінці 1930-х), зовнішній вигляд будинків незадовільний.

Сумна ситуація і зі станом тротуарів та подвір’їв. Зазвичай, це хаотично засаджена деревами, витоптана площина з «ЖЕК-артом» — витворами із пластикових пляшок, стінок шаф і покришок, проїздом з розбитим асфальтом. Це стосується всіх епох краматорської забудови.

Шари забудови

«Новий» Краматорськ складається з п’ятьох шарів — сталінського ядра і чотирьох наступних шарів, що охоплюють один одного. Це хрущовська забудова (кінець 1950-х — середина 1960-х), брежнєвська п’ятиповерхова забудова (кінець 1960-х — середина 1970-х) і 9-14-поверхова забудова (середина 1970-х — середина 1990-х). З другої половини 1990-х житлове будівництво у Краматорську припинилося. П’ятий шар — робітничі селища (вони заселялися робітниками заводів у випадковому порядку) з регулярним плануванням і трамвайним сполученнями (трамвайні лінії прокладено лише до селищ, тобто вони покривають найменшу частку населення міста).

Варто зазначити, що звичний хід забудови у Краматорську дещо зміщений. Наприклад, величезний класицистичний Палац культури і техніки Новокраматорського машинобудівного заводу було завершено 1965 року. Панельні і цегляні «хрущовки» будувалися аж до середини 1970-х. Будівництво 10- і 14-поверхівок за радянськими проектами тривало до середини 1990-х.

Сталінський Краматорськ (1929 — 1960)

Соцмісто почали забудовувати з 1929 році у якості житла для робітників та заводської номенклатури будинками у так званому стилі «постконструктивізму». Воно нараховує 10 кварталів багатоповерхових будинків (4-7 поверхів) і декілька малоповерхових кварталів. Громадські простори знаходяться у занепаді — курдонери і сквери захаращені рослинністю, подвір’я хаотично заставлені гаражами і невпорядковані. Наявні проблеми з освітленням дворів. Торговельна інфраструктура представлена у вигляді магазинів на перших поверхах і Центрального універмагу (колишній ТЦ «Кристал») 1964 року побудови.

Хрущовська забудова (1960 — кінець 1960-х)

Невеликий масив п’ятиповерхівок охоплює сталінську забудову з трьох боків. Планування цієї частини міста подекуди зберігає квартальний принцип, але виконано набагато гірше, ніж сталінські квартали. Центр притяжіння, окрім вже згаданого ЦУМу відсутній, початково не були створені торговельні приміщення на перших поверхах, що спричинило створення кустарних магазинів замість квартир.

У цій частині міста збудовано дві школи за оригінальним проектом київського архітектора Й. Каракіса, перші подібні в Україні — школа № 24 (1962) і школа № 25 з квадратними класами. Житлова забудова здійснена п’ятиповерхівками серій української розробки — 1-438, 1-480.

Хрущовську і сталінську забудову поєднує бульвар Машинобудівників, що простягається понад лісопосадкою, яка відокремлює житлову забудову від заводів. Незважаючи на обширну зелену зону бульвару з двома алеями і багатьма лавками, він не користується великим попитом у краматорчан в якості зони відпочинку. Хоча бульвар частково пролягає крізь житлову забудову, на ньому немає жодного закладу дозвілля.

Ранньобрежнєвська забудова (кінець 1960-х — 1975)

Будівництво п’ятиповерхівок продовжилося у Краматорську й у 1970-х. 5-поверхова забудова з вкрапленнями 9-поверхівок простягається вдовж вулиць Паркової, Ярослава Мудрого (кол. XIX Партз’їзду), Ювілейної та виходить на околицю міста Даманським масивом (згідно з радянськими текстами — Сонячний, але ця назва не використовується).

Це яскраво виражена мікрорайонна забудова з вбудованими приміщеннями на перших поверхах (Паркова, 30) або окремими торговельно-побутовими комплексами (комплекс «Прогрес» на Двірцевій). Забудова здійснена українськими (87, 1-480) та російськими серіями панельних будинків (1-447, 90).

Через наявність пішохідних алей і вільну розстановку будинків, ця частина забудови Краматорська виглядає більш прогресивно, ніж пізня. Саме тут вперше у Краматорську було використано діагональну постановку будинків. Але тут наявні ті ж самі проблеми — відсутність освітлення дворів (у них відразу не були встановлені ліхтарі), проблеми з благоустроєм території.

Центром цієї частини міста є Критий ринок, збудований за типовим проектом в 1983 році.

9- і 14-поверхова забудова (1975 — 1996)

Цей етап представлений мікрорайонами уздовж вулиці Приймаченко (кол. Гвардійців-Кантемирівців) і Двірцевої (Новий Даманський), мікрорайонами уздовж бульвару Краматорського, точковою забудовою Старого Даманського, Соцміста, Старого міста, мікрорайоном Першобудівників НКМЗ і повноцінним окремим житловим масивом Лазурним (місцева назва — Чорнобиль, через роки побудови).

Як вже було описано вище, цей етап забудови міста характеризується примітивним варіантом мікрорайонної забудови — квадратною розстановкою будинків зі школами і дитячими садками всередині. На відміну від київських мікрорайонів цієї доби (Троєщина, Оболонь та ін.) з пішохідними алеями, будинками-акцентами, зонуванням на житлову та суспільну зони, у Краматорську реалізовано найпростіший варіант з розстановкою будинків без прив’язки до ландшафту і певної «живописності». Крім цього, відсутні й повноцінні громадсько-торговельні центри. У пізній забудові Краматорська вони представлені сучасними супермаркетами на основі радянського універсаму (бульвар Краматорський) або легкими збірними конструкціями ЕКО-маркету і АТБ у Лазурному, де торговельні центри взагалі не встигли добудувати до розвалу СРСР.

Селища

Завершує міські нашарування Краматорська низка селищ — Біленьке, Веселе, Красногірка, Новий Світ, Ясногірка та Октябрський. За плануванням вони схожі на київські дачні селища — прямі великі вулиці і поперечні проїзди, що їх сполучають. В основному селища забудовані котеджами з силікатної цегли 1950-х — 1970-х років побудови. Селища Біленьке, Новий Світ, Веселе і Ясногірка (на лівому березі Казенного Торця) поєднані трамваєм із низкою заводів уздовж магістральної вулиці Орджонікідзе.

Громадське життя у селищах відсутнє. Суспільно-торгівельна функція представлена церквами і невеликими сільськими магазинами.

Висотна забудова вулиці Паркової

У середині 1970-х на вулиці Парковій, на території Ювілейного парку у Краматорську був створений ансамбль з чотирьох 14-поверхових веж (Донбасцивільпроект, архітектор П. Вігдергауз), які створюють силует міста, видимий за багато кілометрів. Чотири вежі, житло для місцевої радянської еліти, розміщені буквально у парку і спускаються уздовж Паркової у бік Казенного Торцю.

Такі ж висотки було збудовано у інших містах Донбасу — Макіївці, Донецьку, Краснодоні, Алчевську.

Парк

Краматорськ виділяється величезними парками — Ювілейним, Леніна (нині сад Бернацького) і Пушкіна. Але лише один — Ювілейний — притягує людей. Решта парків розташовані обабіч міської забудови, що у поєднанні з відсутністю благоустрою та освітлення не робить їх привабливими.

Ювілейний парк дуже деградував з часів свого розквіту у 70-х. Ставки заросли багатометровим очеретом, алеї обриваються в хащах, а суспільна функція представлена лише кафе-шашличними та атракціонами.

 

Незадовільний стан житла і інфраструктури у Краматорську і решті невеликих та середніх міст України не є наслідком лише постійної економічної кризи, у якій Україна перебуває з кінця 1980-х. Один з чинників швидкої деградації радянської забудови — її початково низька якість і посереднє міське планування.

Поділитися текстом