Юрій Бова вже 11 років працює міським головою Тростянця, 23-тисячного райцентру на півдні Сумської області. Свою роботу він називає забігом на швидкість: «Всі міста конкурують одне з одним. За інвесторів, за мешканців, за соціально-економінчий розвиток. Якщо є інвестиції, якщо є якийсь культурний розвиток — приходять житлове будівництво, якийсь рух починається в місті. Якщо ти цього не робиш — робить сусід. Твої мешканці поїдуть і там будуть жити, а ти залишишся в занепадаючому місті і тебе зметуть з твоєю владою.»
На семінарі-дискусії «Влада vs громада: співпраця чи протистояння?» пан Юрій говорив про свої три головні досягнення: 1) залучення інвестицій, 2) реставрацію історичної спадщини та проведення фестивалів і культурних заходів, а також 3) залучення мешканців до управління містом на основі органів самоорганізації населення: вуличних і будинкових комітетів. Ми розпитали мера про його досвід учасницького управління громадою. Чому і як мешканців потрібно залучати до міського управління?
Залучити всіх мешканців майже неможливо. Ця задача непосильна в Україні, коли у людей купа своїх проблем і зневіра. Але важливо почати процеси в місті, які б давали можливість людям долучатися до різноманітних акцій, до управління бюджетом міста, до вирішення справ на своєму мікрорайоні, у дворі.
Ми довго шукали такий механізм і перепробували різноманітні способи: громадські слухання, дорадчі ради при міському голові. Але зазвичай в дорадчу раду входить десять, п’ятнадцять, двадцять активних громадських діячів, які нібито представляють певну категорію населення. Але це дуже маленький відсоткок населення міста, і звичайні люди всеодно вважають себе відстороненими від цього процесу.
Після всіх цих спроб ми вирішили трошки поміняти специфіку нашої роботи. На кожній вулиці нашого міста, а загалом у нас 189 вулиць, обрали голову вуличного комітету. Хтось був зі старих часів, ще з Радянського Союзу, коли була така практика. Це людина, яка обиралася виключно мешканцями, це не представник влади, це не політична фігура абсолютно. Це стосується вулиць приватного сектору.
Є також голови будинкових комітетів: якщо це багатоповерхівка — то теж хтось повинен представляти інтереси мешканців. Не можна кожного разу робити зібрання: це дуже буде довго, це час втрачається, і загалом, в таких дискусіях дуже часто перші півгодини-годину взгалі люди виплескують всі емоції, які в них є відносно тарифів, а не слухають пропозиції.
Там де не було голів комітетів — ми провели зібрання, майже рік йшло впорядкування цієї справи. І фактично зараз у нас 209 голів вуличних і будинкових комітетів. Це майже всі вулиці і провулки. Є такі вулиці, де дуже важко, де нема таких активістів, це зазвичай на околицях міста. Людям на зібраннях ми прояснили ситуацію, що без голови комітету на вулиці нам буде важко щось робити. Так, ми будемо щось робити, але планувати максимальний розвиток міста через конкретну вулицю, через конкретний мікрорайон нам буде простіше, якщо буде така людина. Бо це буде наш помічник. Це буде посередник між людьми, між владою і людьми.
Якщо на громадських слуханнях в актовому залі збирається 200 мешканців, і знайдеться якийсь один мешканець, якому болить конкретно питання якогось-там обрізаного дерева або сусід йому чимось заважає, то він перетворить це зібрання на з’ясування особистої болі. І саме тому є деякі люди, які на таких зібраннях не відкриваються, які сидять мовчки там. Посидять, послухають і підуть з нічим.
І ми вирішили розбити місто на 7 мікрорайонів: тоді такі зустрічі проводити простіше. Це вже по 20, по 30 людей збирати. У цих мікрорайонах ми вирішили проводити прямо там збори. Знайшли приміщення: або це школа, або клуб, або якийсь інший заклад, кантора ЖЕКу і так далі, де ми будемо збиратися, щоб це не була міська рада. Бо іноді в приміщення міської ради, знаєте, люди заходять і зразу втрачають мову. Щоб це було ближче людям мікрорайону, щоб вони відчували, що це от до них прийшла влада.
Ми почали по цих мікрорайонах проводити навчання. Не загальне суцільно, а по мікрорайонах навчання з бюджетного процесу. Що таке бюджет міста, з яких податків він складається. Як він витрачається, на які цілі має право витрачатися. Що таке спецфонд, що таке загальний фонд. З чого формуються видатки благоустрою міста. Ну і багато інших речей простою мовою.
Ми розробили посібнички, де простою мовою на прикладі родинного бюджету пояснювали, що міський бюджет — це як і родинний бюджет. Немає падаючих з неба грошей. Це треба все дуже ретельно планувати: скільки землі ми здамо в оденду, як буде бізнес малий працювати. Треба будувати умови і для малого бізнесу, і для великого бізнесу, щоб були і кав’ярні, і кафе, і інші речі, підприємства. Не можна все закрити, щоб не заважало, не шуміло. Як звичайно буває: «Все закрийте і нам це непотрібно». Ми намагалися пояснити, що бюджет міста — це баланс. Це баланс між інтересами бізнесу, інтересами громадськості, інтересами влади.
На початку наших зібрань у 2013 році ми запитали, що б ви взагалі хотіли, щоб в місті зробилося. І люди дали свої конкретні пропозиції. Десь треба тротуар, десь потрібен дитячний майданчик. Ці пропозиції ми всі зібрали, і передали в депутатську комісію бюджетну, яка при формуванні бюджету міста на 2014 рік вивчила їх і майже 50% того, що люди запропонували, включила в бюджет міста. І проголосували депутати одноголосно, бо люди почали ходити на сесії. Десь 30-40 чоловік кожної сесії, в нас сесійний зал не дозволяє більше вмістити.
Але, все ж таки, в цьому процесі ми побачили пострадянську залежність, такий менталітет «хочу, хочу, хочу — робіть». Люди всеодно до кінця не розуміли того, що бюджет — не бездонна бочка. І ми вирішили трохи далі піти. Ризикнули і фактично зробили механізм, який сьогодні є одним з кращих механізмів в Україні по залученні громадськості до місцевих справ, до бюджетного процесу і контролю за діяльністю міської влади.Ми обдзвонюємо всіх голів комітетів, але розуміємо, що це будній день: хтось на роботі, хтось не може. Але зазвичай набирається повний зал, де є місця. Тому депутати працюють під таким пильним наглядом громадськості. Коли громада винесла свої пропозиції, вони дуже уважно слідкували, як депутати голосують за їхні пропозиції.
Ми запровадили Положення про органи самоорганізації населення (комітети) і в цьому положенні чітко визначили, що голови комітетів отримають посвідчення міської ради як офіційні громадські помічники, це раз. По-друге, посвідчення дає право цьому громадському помічнику контролювати і зупиняти будь-які роботи, які проводять на його вулиці або в будинку. Наприклад, якщо працівники ЖЕУ чи інших служб, приватні виконавці виконують якісь роботи, то вони, в першу чергу, після того, як підписали договір, їдуть спілкуються з головою комітету і з’ясовують.
Наприклад, є вулиця загальною протяжністю 2 км. Коштів на ремонт дороги на цій вулиці є на 200 метрів. Яку ділянку з цієї вулиці в першу чергу треба зробити? Є проблеми там, там, там, а на 2 км немає коштів. Ділянку визначає голова вуличного комітету: до нього приїжджають, він показує, що «ми би хотіли, щоб ви зробили звідси доси». І його завдання — потім контролювати навіть, скільки машин приїхало з асфальтом, номери машин і такі інші речі.
Або якісь інші проблеми, наприклад, приходять заявка від людей: «Поставте на вулиці п’ять ліхтарів». Але на вулиці 30-40 стовпів: на якому стовпі треба поставити? Якщо це на розсуд електрика — електрик може поставити п’ять підряд, може поставити через один, може поставити через два, а може отримати від когось бутилку самогону і поставити взагалі п’ять біля одного двору. Щоб цього не було, знову, вони під’їжджають до голови вуличного комітету, він визначає, де конкретно його просили люди, щоб це зробити. Це такий місточок.
Більше того, ми домовилися таким чином, що міська влада оплачує всі комунальні роботи по благоустрою, які зроблені по мікрорайонам міста, лише коли на акті виконаних робіт внизу на останній сторінці написано: «Роботу перевірив. Претензій не маю» і підпис голови комітету. Коли робота зроблена, він виходить і каже: «Ок, там де я просив, все класно, поставили». На початку і вкінці виконавці йдуть до людини і людина командує цим процесом. Не їде чиновник з міської ради командувати цим нюансом. Це вирішують люди. Отакий процес дуже сподобався людям, тому що вони відчули себе відповідальними: їм виділили кошти, їм направили фірму і вони контролюють.
Були такі випадки, коли хтось не хотів підписувати: «Та нема його вдома». Вертали назад: «Шукайте, здавайте». І виявлялось, тоді, коли верталися, що там щось точно недороблено. Наприклад, була ситуація один раз, коли ремонтували колодязь і пофарбували ззовні фарбою штахетник, а зсередини не пофарбували. І голова вуличного комітету заставив дофарбувати все, бо люди почали розуміти, що другий раз до них не прийдуть. Це найкращий контролер. І навіть нам потім не треба їхати, тому що ми знаємо, що люди там проконтролювали.
Але всеодно не всі були. Комусь ліньки ходить: «А я не спеціаліст, мені ніколи, я на роботі», — були різні ситуації. Щоби ще активізувати, ми подумали: що людить робити наша українська людина? Ділити гроші. Тому що на різні зібрання там ходити... ну приходить відсотків 60-70 активних. Всерівно 30-40% десь випадає, а це багато навіть в мікрорайоні. Із 30 голів комітетів, які були, приходило 15-20, а 10 не було. Але ми подумали, що ділити гроші прийдуть всі.
Ми з бюджетної статті «Благоустрій міста» по загальному фонду відокремили ту суму грошей, яка фактично буде йти на щось нове. Звісно, порахували видатки, які потрібно буде сплатити на електроенергію, на кладовища, на якісь інші речі, що у будь-якому разі потрібно витрачати на функціонування міста. Але є сума коштів на нові знаки, на нові лавочки, на новий ліхтар, на новий колодязь, на новий дитячий майданчик, на нові якісь речі. Ми виокремили із нашого 15-мільйонного бюджету 820 тисяч гривень на нові роботи з благоустрою міста.
Цю суму коштів розбили на 7 мікрорайонів, отримали приблизно по 125 тисяч гривень. І з цією сумою, формуючи бюджет на 2015 рік, прийшли до людей на мікрорайони. Ми вже не просто говорили: «Давайте ваші пропозиції». Ми записали всі побажання, що треба щось зробити, на фліпчарті, а потім, проставивши орієнтовну суму коштів коло кожної строчки, побачили, що на їхню реалізацію треба не 100 тисяч гривень, а 2 мільйони. І давши можливість людям проголосувати за кожен пункт (вони обговорювали кожний пункт, на скільки він важливий саме сьогодні, а можливо, завтра), ми визначили пріоритетні напрямки в межах цих 125 тисяч гривень. І люди почали розуміти, що більше грошей нема. Це все, що ми поки заробили.
І були, наприклад, такі ситуації, от був нас спонсор, який подарував нам дитячий майданчик. Ми знали, що буде один дитячий майданчик на цей мікрорайон, але заявок раніше поступало по цьому мікрорайону три в різних місцях. Як визначити? Якби це мер тикнув пальцем на будь-яку вулицю, то мер був би на двох вулицях ворогом: він там поставив, вони — хороші, ми — погані. Ми вирішили це питання винести виключно людям. На одному з зібрань, ми сказали: «Дивіться, шановні, є майданчик. Нам треба визначитись, де. Будь-ласка, домовляйтеся». І після півгодини дискусій вони самі проголосували одноголосно, що треба поставити на найвіддаленішій ділянці мікрорайону, тому що їм найдалі ходити до центру, там нема взагалі якогось дозвілля для дійтей. І там зробили, і всі з цим погодилися. Влада ні до чого — це було їхнє рішення. Після цього, зрозумівши, що їм допомогли, люди з цієї ділянки вийшли помагати здешевлювати роботи: кущі розчищати, допомагати фарбувати паркани і багато інших речей робити самостійно. І плюс бережуть його, бо розуміють, якою ціною їм це дісталося.Це як в родині: є гроші на пральну машинку, а на Мерседес немає — давайте куплять пральну машинку. Люди почали розуміти, що деякі роботи ми робимо сьогодні, а деякі ми робимо на наступний рік, переносимо. Більше того, в них з’явилося розуміння, як це пояснити мешканцям свого мікрорайону. Один мікрорайон казав: «Давайте ми встановимо великий дитячий майданчик вартістю 50-80 тисяч гривень, а інші гроші — на менш серйозні речі». Інші мікрорайони, віддалені, просили: «Ви нам привезіть 4 вагони щебня, ми хочемо посипати всі ґрунтові дороги, щоб було зручніше — дитячий майданчик поки почекає». Тобто кожен визначав, як він це бачив.
До речі, зараз в нас запроваджена онлайн-трансляція і кожен має можливість побачити, що відбувається на сесіях. Раз в квартал приїжджаємо до людей в кожен мікрорайон: міський голова, заступники міського голови, керівники комунальних підприємств. В нас 12 комунальних підприємств. Вони по цьому плану, що напрацьований по їхній сумі грошей, в кожному кварталі розказують, що ми вже зробили, які роботи виконуються.
Таким чином немає перекосів, гроші не витрачаються там десь виключно, де хоче мер, де хоче якась група депутатів, яка є в більшості. Фінансові ресурси розподіляються пропорційно і самі люди вирішують, що робити, як робити, з більшим розумінням цього процесу.
Мistosite: Воно все гарно працює в маленькому місті, де всі всіх знають. Чи працювало б те саме у великому місті?
Абсолютно спокійно можна це зробити. Тільки може буде більша кількість мікрорайонів, не 7 там, а 37. Звісно, комунікацію треба буде налагодити: меру міста буде важко 37 цих зустрічей відвідати. Мер може поїхати на одну зустріч, заступники на іншу зустріч і так далі. Коли йдуть вибори, всі активно їздять по вулицях, по мікрорайонах, проводять зустрічі в дворах, агітують і у всіх час знаходиться. Тому я вважаю, що абсолютно цей механізм не може бути прив’язаний виключно для маленького міста.
В одному дворі є дитячий майданчик, а в другому заїхати неможливо у двір, тому що там калюжа на калюжі, ходити ніде і тротуара немає, і немає місця для паркування машин. Це абсолютно різні проблеми, абсолютно різні інтереси. І щоби врахувати думку людей, особливо, коли вирубають зелені зони, коли там щось будують не чуючи людей — ці зустрічі дозволяють почути людей.
От я вам ситуацію в київських реаліях. 20 чи 30 будинків багатоповерхових. Умовно сказали, що на вас є 100 тисяч гривень: зберіться і вирішіть, що ви робите. Ми вам даємо місяць чи два тижні, щоб зібратися і домовитися. Он приміщення, в якому можете зібратися. В кожному районі є якась райадміністрація, якісь інші приміщення. І люди б сіли-поговорили. І це було б їхнє рішення, розумієте. І це наблизило б владу до мешканців, бо люди б зрозуміли, що влада їм віддала, делегувала частину повноважень, вони ще й контролюють, вони ще й можуть зупинити щось.
На мій погляд, потрібна просто добра воля. Звісно, кожному міському голові хочеться самому тримати в своїх руках весь бюджет: хочу там роблю, хочу там роблю, хочу там. Дуже рідко люди розуміють стратегію такої поведінки міського голови, може вона і правильна, може він і правильно робить, але в людей своє бачення. І треба людям пояснити стратегію цих дій, що ми дали гроші на такий-то мікрорайон, бо там буде метро будуватися, а там ще щось, а там буде ще щось.
Люди зазвичай кажуть: «Почекайте! Чому я мушу жити у себе тут в поганому стані, а там щось робиться?» От чому я сказав про статтю «Благоустрій міста». В бюджеті є ще бюджет розвитку, капітальні видатки. Тут питання — це виключно компетенція мера, інших фахівців, бо в мера, архітекторів є стратегічні речі: десь дорогу збудувати, десь міст відремонтувати, десь покласти якийсь трубопровід, який вже гнилий, і тому подібне. Тут ходити по зборам і розказувати, що треба провести колектор каналізації, не потрібно. Але, знову ж таки, можна пояснити на зборах, що ми будемо робити у вас в мікрорайоні такі речі капітального характеру.
Але звичайні речі: де зробити місце для вигулу собак, де поставити лавочку, скільки їх потрібно, де поставити світильники і що зробити біля кожного з дворів — це елементарно можна зробити в реаліях будь-якого міста, поспілкувавшись з людьми.
Mistosite: А на скільки голови комітетів справді представляють людей? Чи не стається так, що голова говорить від себе, а не від людей; чи він справді враховує думку людей?
Була така ситуація, коли один з голів замовив щебень, щоб підсипати вулицю, і зразу почав сипати коло себе, коло двору, де він живе. То люди зразу це не залишили без реагування: зразу прийшла хвиля реакції, були дзвінки в міську раду, ми виїхали на місце і побачили, що дійсно ця людина просто зловживає своїми правами і швидко дуже врегулювали це питання. Більше того, я думаю, що будуть перевибори: це люди самі збираються, мають можливість у будь-який момент заслухати звіт, переобрати; людина повинна розуміти, що не можна цього робити. Такі поодинокі випадки є, але реагування людей є миттєвим, вони розуміють, якщо щось не те. Без перекосів така річ не буває.
Mistosite: А які ще є слабкі місця?
Мені здається, слабким місцем є те, що зараз ми будемо намагатися робити — оцю всю діяльність врегулювати в конкретних нормативних документах: положення, як це повнинно бути і багато іншого. Тому що, поки що є добра воля міського голови, от він так хоче — і це в місті відбувається. Є Положення про ці органи самоорганізації, але положення про бюджетний розподіл — це фактична воля «а давайте зробимо експеримент».
До речі, я хотів би зразу підказати міським головам, що це механізм, який наближає владу до людей і який потім дає можливість отримати збільшений шанс пройти на виборах, ніж просто бігати судорожно фарбувати лавочки перед виборами і казати: «Я ж хороший, мене знову виберіть!»
Ну і слабке місце — це навчання. Тому що його потрібно проводити постійно. Тому що, скажімо так, люди змінюються, проходять. Хтось старший вже перестав бути цим головою, хтось молодший підійшов, але він деяких речей не знає. Тобто постійно треба цей процес раз в рік хоча б проходити, щоб люди розуміли.
І ще одне. Ми працюємо в програмі «Відкрите місто» — це електронна платформа, де можна позначити кожну проблематику. Зараз ми хочемо знайти механізм, щоб кожному з цих голів вуличних комітетів дати планшет, навчити, щоб він не лише допомагав нам з контролем за якимись-там окремими речима, але і по контролю за ситуацією. Згоріла лампочка. Звідки ми знаємо, що вона згоріла? Або вчора був сніг і упало дерево, або щось інше, або люк хтось викрав на дорозі. Нам, щоб дізнатися, треба, щоб хтось приніс заявку в міську раду, подзвонив. А якщо не дзвонить? Люди думають, що якось влада сама дізнається, що у влади на кожному стовпі очі і вони самі все зроблять.
Якраз голови комітетів найшвидше і зможуть відслідкувати: або подзвонити, або, краще, показати зразу, де. Ця програма дає можливість безпосередньо через кілька секунд отримати міському голові, заступнику, керівнику комунальної служби повідомлення на телефоні. Три дні на те, щоб побачити, і місяць максимум на те, щоб усунути в залежності від ступеню проблеми. Хочемо таким же чином унормувати діяльність, щоб у тих, в кого немає телефонів, такі речі використовувалися. Це був би ідеальний механізм.
Мені здається, це 50 на 50. І люди повинні зрозуміти, що є механізм, яким чином можна було б. Бо дуже часто бачимо якісь пікети або претензії у фейсбуці: «Такі-сякі там щось роблять». Люди не розуміють, що є мехінізм, який би міг дати можливість їм впливати на ситуацію в своєму місті, в своєму мікрорайоні, населеному пункті чи вулиці, чи будинку.
Mistosite: Хто більше зацікавлений у цих всіх механізмах залучення людей до міського управління: люди чи влада? З одного боку — люди, яким хочеться на щось вплинути; з іншого боку, владі це якась легітимація того, що вона робить.
З іншого боку, влада повинна розуміти, що без запровадження таких механізмів вона приречена постійно на якусь конфліктну ситуацію, бо люди не розуміють, що робиться у влади. Депутати дуже рідко спілкуються, за виключенням деяких, не дуже ведуть активну роботу між виборами на своєму окрузі. Вони вважають, що якщо він депутат, то він ходить на сесію, от він вирішує, виступає на сесії і всі все бачать.
Треба ділитися владі відповідальністю. Тому що влада — це від народу, а народ — ось він є. Давайте, щоб ще народ щось робив. Це якось робить громаду не такою одноосібною: все, от зайшов в квартиру, закрився і я сиджу зі своїми проблемами, в мене в під’їзді світло не горить, на вулиці гадость робиться, дитину нікуди вийти прогуляти. Я виходжу і починаю що робити? Відкриваю планшет і починаю на цю владу розказувати, що вона погана. І потім або не йду на вибори, або, якщо йду, то кидаю своє «фе». Влада змінюється, мери проходять. Новий мер, який прийде, у більшості випадків, не почне такі процеси зразу, тому що йому треба ще вникнути в розуміння, а це рік-два-три проходить, поки вникне, а в людей знову розпач: що це таке, він прийшов, а на другий день вулиці не стали кращими. Оцей постійний процес в нас триває в Україні.
Ми поставили собі задачу бути серед успішних міст. В нас дуже серйозно робота поставлена з інвесторами. В нас серйозно поставлена робота по використанню пам’яток історії, архітектури у міському житті через фестивалі, через розвиток туризму, через інші речі. У нас запроваджені процеси серйозно по енергозбереженню: це котельні, це вуличне освітлення, це освітлення під’їздів. В наших під’їздах заходиш в під’їзд — спрацьовує датчик руху, загорається світло; заходиш в квартиру — світло тухне, і так на кожному поверсі. На кожному будинку стоїть сутінкове реле. Влітку вже в третій годині ранку видно на вулиці, світло вже коло під’їзду не горить. Ми навчилися економити гроші і їх витрачати на благоустрій цих будинків, ремонт покрівель, інші речі, дитячі майданчики.
Зараз робимо програму «Комфортний двір»: з людьми зустрічаємося і кажемо: «Що ви хочете у дворі? Будь ласка, де ви хочете, щоб була лавочка, столик, де можна посидіти, в доміно пограти, де має бути стоянка для машин, де повинен бути якийсь інший елемент благоустрою, дитячий майданчик невеличкий чи тому подібне?» Люди нам показують, розказують і потім ми по кожному двору робимо програму і поетапно до неї йдемо. Прибудинкова територія, вхід в під’їзд, двері в під’їзд, лавочка, де можна посидіти, — це все повинно бути з людьми обговорено і комплексно пропрацьовано. Хочемо зробити по-справжньому європейське місто. Ми кажемо: «Там десь в Європі». Ну добре, поїдемо в Європу, нас приймуть в Євросоюз — ну нам же тут треба робити цю Європу в кожному місті. І, в першу чергу, в своїх головах і своїми діями.
За допомогу в проведенні інтерв'ю дякуємо громадській організації Структура
