Міхаель Мюллер є очільником виконавчої влади в Берліні. Подібно до Києва, його посада поєднує дві функції: бургомістра міста Берлін і прем’єр-міністра федеральної землі Берлін. З 2011 року Міхаель був депутатом міської ради, найзначнішим проектом якого стали плани будівництва бізнес-простору і житла на території колишнього аеропорту Темпельхоф, що був відхилений на міському референдумі 2014 року. Втім, того ж року його обрали, а у 2016 — переобрали мером міста від Соціал-демократичної партії Німеччини.
6 червня Віталій Кличко та Міхаель Мюллер підписали спільну заяву про партнерство двох міст. Наступного дня мер Берліна прочитав відкриту лекцію у Києво-Могилянській академії, а ми законспектували, що він розповів.
Берлін нелегко було об’єднати. Наші міста багато що поєднує, я теж приїхав з міста, яке прийшло через сильні зміни в останні десятиліття. Важко об’єднати людей з різним життєвим досвідом. При всій радості, у перші роки було дуже багато вимог до нової організації інфраструктури. За ніч було втрачено весь сектор промисловості у Східному Берліні, тисячі робочих місць. Ця слабкість досі негативно впливає на ситуацію. Було дві адміністрації. Коли їх об’єднували, знову скоротили робочі місця, щоб дійти до раціональної структури. Обидві частини розділеного Берліна були підтримувані своїми державами, а в день падіння муру ця підтримка закінчилася. Сьогодні нам потрібно виплачувати борги й одночасно здійснювати інвестиції.
На початку 90-х були високі очікування. У Берліні думали, що до міста повернуться штаб-квартири всіх головних компаній, буде 5 мільйонів мешканців і Олімпійські ігри. Але в середині 90-х ми побачили, що компанії не повертаються і п’яти мільйонів не буде. Олімпійських ігор не буде також. Ми почали шукати можливості розвитку.
Ми свідомо не йшли шляхом Парижа чи Лондона. У їхніх центрах домінують офіси і бізнес, а не мешкають люди різних прошарків, різних способів життя. Ми не стали влаштовувати в центрі офіси великих міжнародних корпорацій і цим відрізняємося від інших мегаполісів. Я радий, що ми змогли навчитися на чужих помилках.
Три речі, які допомогли нам досягнути успіху:
- Наука і технології. Потрібно зосередитися на головних темах. У нас було купа боргів і тому ми не могли зробити все. Обрали шість економіко-політичних секторів і почали інвестувати саме в науку, дослідження, виші. Ці місця ми називаємо місцями майбутнього. Після об’єднання було багато великих порожніх площ, де розташувалися виші або окремі факультети, а також стартапи. Багато критикували, як можна стільки грошей інвестувати у Східний Берлін, якщо ніхто з підприємців туди не піде. Але зараз там тисячі підприємств і нових робочих місць.
- Культура. Коли наша казна була порожня, ми підтримували три оперних театри і 120 чи 130 музеїв. Культура створює привабливість, має політичну й економічну компоненту. В тому числі, для інтеграції мешканців. Важливо мати широку палітру культурних заходів і установ у різних районах міста, щоб різні релігії і різні культури могли збагачуватися одна в іншої.
- Свобода. Із цим Берлін ідентифікують на міжнародному рівні. Це пов’язано з науковими і культурними досягненнями. Багато будівель пивоварень чи електростанцій були перетворені на клуби, майстерні, які надали місту обличчя відвертого і творчого міста, що може багато давати. У нас мешкають люди з понад 190 країн: і християни, і мусульмани, і юдеї, і атеїсти.
Міста мають велике значення. Вони є магнітами для людей по всьому світу. Щорічно населення Берліна збільшується на 40 тисяч мешканців, не враховуючи біженців. Це велика відповідальність — впоратися з процесом росту, бажанням і надіями, пов’язаними з ним. Є кілька важливих викликів:
- Енергетика і довкілля. Це не тільки промислова, а й соціальна тема. Потрібно гарантувати енергетичну безпеку, щоб це було доступно. У 1990-х не могли впоратися і здійснили приватизацію. Через це сьогодні домінують приватні інтереси — заробляти прибуток — і ми в деяких випадках купуємо у приватних інвесторів мережі, щоби здійснити деценталізацію в енергетиці.
- Мобільність. Коли зустрічаються мери, вже через десять хвилин вони починають говорити про мобільність. Не можемо залишати підхід, що місто має бути зручним для автомобільного транспорту, ми повинні комбінувати різні види транспорту. Це не війна проти автівок, це коли мешканці користуються і автівками, і громадським транспортом, і велосипедами. Це мільярдні інвестиції, але вони дуже потрібні.
- Доступне житло. У Києві більшість населення має власні квартири. У Берліні навпаки: 20% живуть у власних, а 80% орендує. Важливо, щоб ми надали новим мешканцям доступні квартири. Спочатку можна почати з однокімнатної, потім з’являються діти, родини. Це великий виклик.
- Дигіталізація. Це не лише шанси для промисловості, у нас багато стартапів працює у кооперації з великими компаніями. За останні 9 місяців ми профінансували 60 кафедр інформаційних технологій і заснували берлінський Центр Ейнштейна. Важливо врахувати і те, що дигіталізація змінює життя, трудове життя людей. Буде нова ситуація на ринку праці. Багато людей турбуються, чи зможуть вони працювати, чи не буде орвелівської системи. Це важливо і для адміністрації, і для підприємств.
Ми маємо велику історичну відповідальність. З Берліна виходило багато жахіття і горя для світу і ми дуже вдячні, що Берлін знову прийняли в родину, товариство народів світу. Наша відповідальність — повернути солідарність і допомогу, які нам надали після війни і несправедливості, яку Берлін приніс у світ. Дуже важливо, щоб ми йшли разом європейським шляхом. Це для нас важлива цінність і варто кожен день за це боротися.
Інклюзивність інколи коштує дуже великих грошей і зусиль, але є дуже важливою. Вона потребує застосування державних інструментів. Це стосується і питань житла, й інфраструктури. У нас три мільйони населення, але за ці роки через Берлін пройшло 8 мільйонів. І наше завдання — інвестувати, створити рівні умови для розвитку всіх людей.
Нелегко проводити санацію, коли більшість мешканців є власниками квартир. Це одна з причин, чому в Берліні не так багато власників квартир, а більше орендаторів. У нас є державні програми допомоги для інвестицій в енергетичну санацію.
Для різних ситуацій треба запропонувати більше можливостей мобільності. У Берліні 15% поїздок здійснюється на велосипедах. Був референдум і мешканці вимагали більше велосипедних доріг. 3-4 роки тому вирішили, що там, де відбувається реконструкція чи санація вулиці, або будують нові будинки, ми відразу робимо і велосипедні смуги. Не по тротуару, а на проїжджій частині, щоб велосипедисти стали повноправними учасниками дорожного руху. Це тривалий процес і є багато обурення автомобілістів.
Я не знаю остаточної відповіді, що таке справедливо місто. Справедливе місто можливе тільки тоді, коли воно буде солідарним. Солідарним — це більше, ніж соціальним. Соціальне місто можна реалізувати, хоч це і вимагає багато часу і ресурсів. Але це не солідарність. Солідарність — це бути разом, бути ангажованими. Не тільки політика, релігійні чи спортивні організації, а всі мешканці міста. Солідарність виникає, коли люди активно співживуть. Наприклад, займаються волонтерством, дбають про дітей з інвалідністю у школі чи спортивній школі, роблять внесок по своїх силах. І тільки коли є така активність, може виникнути справедливе місто, де різні релігії, способи життя і культури можуть спільно існувати. Разом, а не паралельно.
Звичайно, у Києві я бачив тільки гарне. Теж так роблю, коли приймаю гостей у Берліні. Та з багатьох зустрічей мені зрозуміло, що є багато проблем, у тому числі соціальних. Я бажаю, щоб вашому місту жилося краще. Якщо йдеться про певні тенденції розвитку, вони потребують часу. Якщо йдеться про перетворення у суспільстві, це займе дуже багато часу. Але я сподіваюся, що цей час таки настане.
