Кляті 2020-ті: Рівень -1
Фотосерія Поліни Полікарпової про київські підвали-укриття.
У межах проєкту Mistosite:Subterranean я розпочала фотопроєкт про київські підвали-укриття — доповнення до мого іншого фотопроєкту «Кляті 2020-ті: Рівень 1», розпочатого влітку 2026 року, про нове, майже втрачене для всіх нас, десятиліття, що прийшло на зміну сліпим 2010-м.
У цьому проєкті я хотіла передати тривожність, недосипання й жах, що конкурують із невпинним перевантаженням від потоку новин та штучного інтелекту. Вони не дозволяють спокійно рухатися далі і спричиняють відчуття зациклення, ніби на одному й тому самому рівні відеогри. Саме це підштовхнуло мене звернутися до візуальної естетики старих відеоігор 2000-х як до способу гіперфіксації та чергового ескапізму.
У «Рівні мінус першому» я продовжую цю естетику, але вже в підвалах. Назва є відсилкою до уявного «поверху-позначки» в ліфтах і на сходових клітинах.
Я фіксую різноманітні приміщення київських укриттів як своєрідні лімінальні простори — місця з нескінченними стінами, хаотичними меблями й гулом ламп, де часто немає логіки. Іронічно, що значна частка цих меблів походить із тих самих офісів 2000-х, які формували візуальний ландшафт цієї епохи.
Вибір локацій у серії невипадковий, щоб на тлі проблеми з достатньою наявністю укриттів у Києві показати, наскільки різні, а інколи абсурдні приміщення слугують найближчим укриттям у районах, віддалених від метро.
Проте за цією концепцією стоять цілком конкретні люди та історії.
На світлинах — моє власне укриття в офісних приміщеннях на цокольному поверсі ОСББ, великий підвал-укриття неподалік заводу «Артем», підвали-укриття КНУБА та квест-кімнати поблизу головного вокзалу, які вночі слугують укриттями для мешкан_ок кількох сусідніх будинків.
Серед деталей я також зафіксувала свої необхідні предмети «уявного» комфорту для засинання під час можливих вибухів — маску для сну та силіконові беруші.
На одній зі світлин дівчина ночує в квест-кімнаті разом зі своїм котом. Я запитала, де вона зазвичай стелилася, і вона обрала дві «найкомфортніші» кімнати — «Індіана Джонс» і «Психлікарня». Разом із котом вона завжди бере з собою подушку з портретом Стіва Карелла із серіалу «Офіс» — ще один предмет комфорту в цьому абсурдному побуті.
Під час знімання адміністраторка квест-кімнати зазначила, що фактично ми перебуваємо в цоколі, та показала стіни, за тонким фасадом яких замасковані вікна: за її словами, перебувати біля них у разі небезпеки гіпотетично небезпечно.
Укриття на Татарці мені показала моя підписниця, мешканка цього будинку, яка того дня відволіклася від зборів у своїй квартирі і спустилася зі мною на зйомку. Там, серед лабіринтів сирих бетонних кімнат з розкладними диванами, розгаданими кросвордами на столику, ліжками на піддонах, іграшками та пледами, вона розповіла, що готується переїжджати до безпечнішого району.
Збірка фотографій наразі на стадії work in progress і пізніше буде поповнюватися серіями фотографій з новими київськими підвалами-укриттями.
