В Україні немає програм надання соціального житла для безпритульних. За різними оцінками, у Києві живе від кількох тисяч до кількох десятків тисяч бездомних людей; тоді як єдиний муніципальний притулок налічує лише 150 місць. Хоча у сферу відповідальності поліції бездомні потрапляють лише у разі скоєння злочинів, дослідни_ці кажуть, що саме Міністерство внутрішніх справ найчастіше фігурує у всіх державних документах і програмах у цій сфері. Бездомність, однак, є соціальною проблемою, а не злочином, вадою чи пороком. Залучення поліції не може зарадити її структурним причинам, а лише ще більше маргіналізувати, стигматизувати і криміналізувати бездомність.
Реабілітація колишніх ув’язнених є іншою проблемою, для вирішення якої держава не має спеціалізованої установи чи програми. Без психологічної допомоги, працевлаштування і доступу до соціального житла люди, які вийшли з місць позбавлення волі, стикаються з ризиком стати безпритульними.
Даних, які б дозволяли проаналізувати зв’язок бездомності і ув’язнень, в Україні немає, однак кілька місяців тому були опубліковані результати дослідження цього явища у США. Його автор рекомендує забезпечувати безпритульних соціальним житлом, відмовитися від криміналізації бездомності, а також не дискримінувати вразливі групи, особливо, на ринках праці та оренди житла.
Детальніше про результати дослідження розповідає стаття CityLab, яку Роксолана Машкова переклала для Mistosite українською мовою.
Покарання за злочин не завжди закінчується, коли людину звільняють із в’язниці.
Колишні ув’язнені стикаються з численними перешкодами в забезпеченні житлом (у тому числі соціальним) та роботою, а це може призводити до бездомності. І вже лише через те, що вони бездомні — через те, що вони мусять спати на лавці або шукати притулку під мостом, — ці люди стають об’єктами уваги поліції. І так починається нездоланне порочне коло, що кидає людей то в тюрму, то на вулицю.
У новому звіті Ініціативи щодо тюремної політики (ІТП) наведено тривожні цифри про це явище. На основі опитування Бюро статистики правосуддя, останні доступні дані якого стосуються 2008 року, автор звіту робить висновок, що серед колишніх ув’язнених рівень бездомності у цьому році був у 10 разів вищим, ніж серед населення загалом.
«Результати нашого дослідження ілюструють зв’язок між криміналізацією та бездомністю — проблемою, про яку ми рідко говоримо, попри те, що суспільство платить за неї високу ціну, — пише в електронному листі Луціус Кулут, автор звіту. — Коли для колишніх в’язнів ризик стати бездомними у 10 разів вищий, ніж для решти людей... це свідчить про провальну державну політику. Це свідчить про те, що в’язниці в США не допомагають людям реінтегруватися.»
Деякі підгрупи колишніх в’язнів, як показує аналіз Кулута, мають більший ризик бездомності — наприклад, жінки з небілим кольором шкіри, недавно звільнені, а також ті, хто провів у в’язниці кілька термінів. Розглянемо поширеність бездомності серед колишніх ув’язнених за підкатегоріями.
Порівняно з людьми, що були у тюрмі лише раз, ті, хто багато разів потрапляв у в’язницю і виходив із неї, можуть стати бездомними з удвічі більшою ймовірністю, як виявили в ІТП.
На думку автора звіту, ця тенденція — наслідок політики «криміналізації бездомності», яку провадить місцева влада, затримуючи бездомних людей за тиняння без діла або за злочини «рівня життя» (за ночівлю в машині, на тротуарах або на лавці в парку).
У Лос-Анджелесі кожна шоста людина, заарештована у 2016 році, була бездомною. Аналіз Los Angeles Times показав, що їх заарештовували переважно за дрібні злочини і що кількість таких арештів зросла на 31% з 2011 року. Цього року голова міської поліції оголосив про скасування невиконаних ордерів на арешт бездомних осіб, які не з’явилися до суду, але сказав, що поліція не змінить свою манеру правоохоронної діяльності.
Однак є й інакші міста, де намагаються відвадити дрібних правопорушників від системи кримінального правосуддя. Наприклад, у Сіетлі в 2011 році запустили таку програму для порушників законодавства щодо наркотиків, і попередні дослідження показують, що це допомогло знизити рівень рецидивізму. В рамках цієї ініціативи людині, заарештованій за пов’язане з наркотиками правопорушення, дають можливість відмовитися від терміну ув’язнення, погодившись на низку послуг: забезпечення житлом, медициною та допомогою з працевлаштуванням. Завдяки цій програмі місто прагне заблокувати конвеєр, що відправляє людей до в’язниці — а потенційно й на вулицю — вже на самому початку циклу.
Згідно зі звітом ІТП, люди, які нещодавно вийшли із в’язниці, стикаються з особливо високим рівнем бездомності. Ті, хто перебуває на свободі протягом двох або менше років, удвічі частіше стають бездомними, ніж ті, хто вийшов чотири або більше років тому. Для боротьби з цією проблемою автори рекомендують державам та місцевій владі розробити координований міжвідомчий підхід — щось на кшталт «Відділу реабілітації в суспільстві» — в рамках якого колишні ув’язнені отримували б короткострокову та довгострокову допомогу. Застосування підходу «спочатку — житло», тобто пріоритизація надання даху над головою бездомним людям, також може допомогти у зародку переривати розвиток бездомності. Вже доведена ефективність такого підходу, а також те, що він у кінцевому підсумку економить гроші міського бюджету.
Дані ІТП свідчать про те, що рівень бездомності найвищий серед жінок із небілим кольором шкіри — як можна спостерігати у притулках для бездомних і на вулицях. Ця закономірність, серед іншого, підсилюється нерівністю у працевлаштуванні між різними расовими та гендерними групами, що вже існує серед колишніх ув’язнених, згідно зі звітом. Для боротьби з цією нерівністю у працевлаштуванні автор пропонує заборонити роботодав_ицям питати претендент_ок на роботу про судимість і цим зняти додатковий шар дискримінації чорно- та темношкірих людей. Дедалі більше міст приймають таку політику. Наступний крок — змусити власни_ць житла та житлові відділи місцевої влади, які часто також перевіряють минуле кандидат_ок, зробити те саме. «Роботодав_иці вже бачать переваги найму людей із судимістю, — каже Кулут. — У житловій сфері також варто звернути на це увагу».
Читайте також:
Бездомні, ромки, переселенки: як суспільство виключає деякі групи людей
