Map Me Happy: перші висновки мапування улюблених публічних просторів Києва

Map Me Happy — веб-платформа з інтерактивною мапою, де кожен може поділитися своїм почуттєвим досвідом публічних просторів міста: позначити місця, що викликають позитивні думки або емоції (зорові, слухові, нюхові чи дотикові), а також описати свої відчуття від цих місць. Результатом є суб’єктивні карти міст, які показують унікальні враження людей від публічних просторів. Вони можуть допомогти знайти нові цікаві місця або стати корисним інструментом урбаністичного аналізу на основі даних про просторові преференції людей та їхнє сприйняття міста.

Проект стартував у травні 2015 року. Сьогодні він охоплює п’ять міст: Київ, Суми, Чернівці, Ужгород та Бакеу в Румунії. У цій статті ми розглянемо Київ. Після п’яти воркшопів та інформаційної кампанії тут зібрали найбільше — понад 300 — відгуків. Наразі їх недостатньо, щоби робити ґрунтовні наукові висновки чи узагальнення. Однак, навіть на основі цієї інформації можна прослідкувати певні тенденції у сприйнятті публічного простору столиці її мешканцями.

Публічний простір

Філософія Map Me Happy — щасливий урбанізм. Цей підхід передбачає 1) увагу до фундаментальних людських потреб, 2) розуміння публічних просторів як епіцентрів щастя в місті та 3) можливість виправляти недоліки міського простору через виявленення його позитивних цінностей. Методологія проекту є продовженням традиційних методів дослідження публічних просторів, описаних з 1960 років Вільямом Вайтом, Кевіном Лінчем і Джейн Джейкобс. Спираючись на роботи Анрі Лефевра, Юхані Палласмаа, Йена Ґела та Седріка Прайса, Map Me Happy наголошує на необхідності враховувати чуттєве сприйняття простору при його проектуванні.

Розглянемо три складові проекту докладніше.

1. Дещо більше

Однією з головних характеристик публічного простору, яка пов’язана з базовими людськими потребами і якою сьогодні найбільше нехтують, є здатність простору бути джерелом щастя, місцем гри, комунікації та зустрічі з «іншим».

Анрі Лефевр наголошував, що публічний простір має допомагати реалізовувати наші антропологічні потреби, зокрема, потребу в креативних активностях. Людині треба не тільки бачити, чути, торкатися, пробувати на смак і нюх та збирати з усіх цих відчуттів «світ», але й накопичувати енергію, щоби витрачати її у грі¹. Коли архітектори та планувальники ігнорують цю потребу, в них виходять визначені наперед, «мовчазні», завершені простори, де не лишається місця для творчості, доповнення, свободи. Натомість, простори краще робити гнучкими і пластичними.

Ідеї Лефевра критикують за неосяжність і утопічний характер. Попри це, існує кілька проектів, яким вдалося втілити їх в життя. Це, наприклад, «Fun Place» Седріка Прайса² або публічні простори Альдо Ван Ейка. Даніель Кампо вважає, що з часів Анрі Лефевра мало що змінилось: «Базові людські імпульси — формувати та реформувати, організовувати й реорганізовувати, ламати та перебудовувати — повністю не підтримуються архітекторами і планувальниками — тими, хто будує та контролює публічні простори в Америці»³.

Приблизно в один час із Лефевром, але на іншому континенті, свої ідеї про публічний простір формулює Кевін Лінч. На його думку, базовими вимогами до міського простору є можливість користуватися різними почуттями: відчувати запахи, бачити, чути, відчувати на дотик. Почуття повинні бути виразними й інформативними, приносити задоволення і бути підконтрольними.

Ці вимоги сформульовані вже понад 50 років тому і з огляду на актуальні виклики сьогодні їх можна доповнити. Потреба у спілкуванні та презентуванні себе іншим людям все частіше задовольняється у віртуальному просторі: люди комунікують за допомогою десятків каналів онлайн зв’язку і презентують себе іншим у різноманітних соціальних мережах. Перехід спілкування у віртуальну площину має кілька негативних наслідків, передусім, викривлене сприйняття реальності, пов’язане з персоналізацією отримуваних даних. Людина проводить дедалі більше часу в інтернеті і формує власний потік інформації, що врешті ізолює її від реального світу. Просторове життя сучасного містянина зводиться до трьох основних точок на карті: місця проживання, місця роботи/навчання та місця відпочинку/споживання. Інтернет лише сприяє цьому: за виразом Євґєнія Морозова, «у світі Google публічний простір є не більше, ніж чимось, що пролягає між вашим будинком та рестораном із добрим рейтингом, куди вам кортить потрапити»⁴. З огляду на це, важливою якістю публічного простору стає його здатність сприяти взаємодії між людьми у реальному, а не віртуальному середовищі.

Автономність і фізична реальність міського публічного простору робить його місцем, що уможливлює непередбачуваний «неперсоналізований» досвід. Якщо віртуальний простір є коридорним і конструюється кожним користувачем індивідуально, то міський публічний простір за визначенням є колективним продуктом, у творенні якого беруть участь представники різних верств населення, що перебувають у незапланованих інтеракціях. Завдяки цьому якісний публічний простір дає змогу людям «відкалібрувати» власні погляди, провести reality check і стати відкритішими до діалогу. Інтеракції з іншими формують почуття приналежності до суспільства: це протидія атомізації та сегрегації, що зумовлені джентрифікацією та комерціалізацією просторів.

2. Місця щастя

За словами Йена Ґела, щасливим містом є те, де люди полюбляють виходити на вулицю. Що більше у місті якісних публічних просторів, то щасливіші його мешканці. Саме тому проект Map Me Happy присвячений виявленню цих просторів і пошуку факторів, які роблять їх такими.

Читайте також: Йен Ґел, «Міста для людей»: уривок з книжки

У чому цінність саме публічних просторів? На думку мера Боготи Енріке Пеньялоси, на відміну від комерційних закладів, які приносять задоволення на короткий час, публічний простір здатен бути постійним джерелом щастя в місті. Особливо важливим його значення є для незаможних людей, які, крім телевізора, не мають інших варіантів розваг у вільний час⁵.

3. Збереження міста

Методологія вирішення міських проблем традиційної урбаністики спрямовує увагу на виявлення негативних явищ, а вже після цього — їхнє усунення. На противагу цьому підходу, «щаслива» урбаністика зосереджується на позитивних явищах міського життя, які здатні надихати, а також ставати прикладом для наслідування й основою для покращення ситуації, у тому числі, шляхом вирішення проблем.

Сьогодні майже немає прикладів запроектованих і водночас «вільних» для творчості просторів, тому важливо дати їм можливість існувати паралельно з формальними та запроектованими.

Про нагальність проблеми збереження та примноження публічних просторів говорить і Нова програма розвитку міст — New Urban Agenda — документ, що підсумовав Конференцію ООН з питань житла та сталого міського розвитку Habitat III. Там зазначається, що міста мають приділяти першочергову увагу створенню якісних публічних просторів — безпечних, відкритих, доступних та екологічно чистих. Крім цього, публічні простори мають підсилювати соціальну взаємодію і комунікацію різних поколінь, а також різні форми культурного самовираження та політичного життя.

Читайте також: Нова програма розвитку міст: переклад українською + пояснення

Map Me Happy Київ

Оскільки один проект не може працювати одначасно з усіма аспектами вимог до якісних публічних просторів, головною силою Map Me Happy є здатність привернути увагу до цього питання.

Респондентам пропонують позначити улюблене місце на карті, а також відповісти на 10 питань:

Це місце наділяє мене позитивними: - візуальними відчуттями - звуковими відчуттями - тілесними відчуттями - нюховими відчуттями - міркуваннями/спогадами - всі відчуття в одному місці Що саме допомагає тобі почуватися позитивно? _____ Мені подобається це місце тому, що _____ Зафіксуй цей досвід: _____ Будь винахідливим!

В цьому місці я: - зустрічаюсь із людьми - відпочиваю - займаюся хобі - отримую натхнення - інше Якби я ще міг тут _____ Якби це місце мало _____ Наскільки це місце важливе для тебе? - вкрай важливе - маловажливе - неважливе

Як часто ви його використовуєте? - кілька разів за життя - кілька разів на рік - щомісяця - щотижня - щоденно Зараз я поруч з: - житловим районом - промисловим районом - магазинами та офісами - зеленими насадженнями - водичкою Як саме ти називаєш це місце? _____

Лексика

За частотою використання у відповідях респондентів суттєво переважають слова з зорової лексики: «гарний» і «вид». Вони мають оцінкове значення та відсилають до естетичного досвіду. Це означає, що, коли респонденти говорять про публічний простір, найчастіше вони оцінюють його зовнішній вигляд. Для більшості людей важливими є архітектура та/або естетична привабливість просторів.

Іншою популярною властивістю публічних просторів, яку вже складніше визначити, є «атмосфера». Цю характеристику учасники опитування розуміють по-різному: найчастіше мається на увазі комплекс відчуттів — зорових, слухових, нюхових і ментальних, — які визначають унікальність місця.

Ще один важливий кластер відповідей формує тематичне поле, яке можна умовно назвати «природа». Сюди входять такі слова, як «парк», «чисте», «свіже», «тихо», «спокійно». Чітко прослідковується тенденція респондентів називати улюбленими місцями парки, ліси та інші природні зони в межах міста — засіб втечі від агресивного вуличного середовища.

Останнім кластером найбільш розповсюджених відповідей є умовна категорія «історія». Для багатьох респондентів головною якістю описаних публічних просторів є їхня приналежність до традицій та історії міста.

Не зважаючи на те, що питання було відкритим, його результати виявилися досить подібними: унікальних відповідей, які би сильно виділялися на загальному тлі, було мало.

Географія

Найпопулярнішими районами Києва за кількістю позначених місць очікувано виявилися Верхнє місто, Поділ та Печерськ разом із Ботанічним садом імені Миколи Гришка (мапа інтенсивності позначених місць доступна за посиланням). Проте, завданням проекту Map Me Happy було, в першу чергу, виявлення «прихованих скарбів». Найцікавішими маловідомими місцями стали Київська Сахара на Позняках, промзона парку «Нивки», покинутий Рибальський міст на Подолі, місце впадіння річки Совки у Либідь, бульвар Праці, парк Кіото, арт-простір «Вежа», природний тунель по дорозі до Пущі-Водиці, а також Лиса гора на Видубичах.

Ці дані дають уявлення про те, який потенціал приховує місто. Зокрема, 30-кілометрова берегова лінія Києва — безперечний фаворит серед респондентів — використовується вкрай мало. Більшість позначок розташовані в зоні Оболонської та Русанівської набережних — чи не єдиних відрізків берегової лінії, не відрізаних від міста транспортними шляхами.

Відчуття

Зір. Це група відчуттів, до якої найчастіше звертаються респонденти. Кількість відгуків про нього майже дорівнює сумі всіх інших чотирьох відчуттів.

Домінування візуального сприйняття є зрозумілим, але важливо пам’ятати і про його обмеження. Як стверджує Кевін Лінч⁶, якість чуттєвого сприйняття міста залежить від повноти та різноманіття задіяних почуттів. Тому на сайті Map Me Happy є можливість відмічати й інші відчуття. Розглянемо їх (за допомогою фільтру на сайті можна виділити позначки лише одного з відчуттів).

Нюх. Найбільше позитивних нюхових відчуттів пов’язано з природою (Парк Перемоги: сосновий запах; Ботанічний сад Гришка: запашний бузок), але є і поціновувачі урбаністичних запахів (Пиріжкова: тут пахне випічкою з пиріжкової).

Слух. Позитивні слухові відчуття пов’язані як з відсутністю звуків (Парк імені Тараса Шевченка: не чути звуків міста), так і з їхьою наявністю (Грають на гітарі, Ковзанка біля Вернадськогo: дитячий сміх і радість від катання на санчатах; Виставковий центр: пташки; Київське море: ...природа тут така надзвичайна ...ось, послухайте!).

Тілесні відчуття. Тактильним досвідом люди діляться, зазвичай, від взаємодії з природними елементами (парк Феофанія: щільність води, ...листя на землі, ...крига; Вознесенський узвіз: ...спускатися на великій швидкості на велосипеді ... вітер в обличчя), натомість, про архітектуру майже не згадують. Винятком є історія про зупинку на Великій Васильківській, де можна підзарядити електронні пристрої.

Міркування. Часто місця пов’язані з позитивними спогадами (Парк Феофанія: приємні спогади, чарівний парк, маловідомий, чистий; стадіон Старт: спогади, старий стадіон) або подіями (Сквер Небесної Сотні: цікаві заходи; арт-простір Вежа: студентський проект, вільний вай-фай, виставки). Подекуди можна знайти місця втечі від повсякденності (Велотруханів: ... відчуваєш себе вже далеко поза його межами). Крім цього, є місця, що описують філософське (Флорівський жіночий монастир: духовне місце) або навіть містичне (Лиска: містика) ставлення до простору. Міркування ранжуються від сприйняття форми (Парк вічної слави: припіднята горбиста місцевість) до соціального значення (Деснянський парк: чудові люди).

Урбаністичні практики

На сайті можна вибрати одну з чотирьох стандартних дій: комунікація, відпочинок, активне хобі та отримання натхнення. Найпопулярнішою з них є відпочинок, 37% відповідей. Натхнення та комунікація мають близько 29% та 26% відповідно. Найменший показник у хобі — 8%.

Крім цього, є додаткове поле для відкритих відповідей. Ось деякі з них: гуляти по кризі, читати, погодувати качок, вчитися, займатися йогою, бігати зранку, фотографувати пейзаж, займатися наукою, лежати на траві, — здебільшого, це все індивідуальні практики.

Частота використання

Більшість учасників дослідження користувалися улюбленим місцем всього декілька разів за життя, таких було аж 45%. Натомість, щодня улюбленим місцем користуються лише 12%.

Висновки

Кількість зібраних даних та специфіка опитування Map Me Happy не дає можливості виявити усталені закономірності. Тим не менше, вони свідчать про наявність певних тенденцій у тому, як мешканці сприймають міські простори і які місця більше цінують. Автори сподіваються, що невдовзі на карті з’являться нові точки з позитивними асоціаціями, а поки що можна констатувати наступне.

Місця, які люди найбільше цінують. Найчастіше респонденти помічали площі, парки та сквери. Натомість, серед найщасливіших місць є мало тротуарів, провулків, дахів, пустирів і островів. Люди прагнуть втекти звідти до парків, церков та (псевдо)історичної забудови. Попри те, що вулиці є невід’ємною частиною повсякденних практик, вони не викликають багато позитивних емоцій.

Активності. Значна частина респондентів має застарілі (у прямому та переносному сенсі) погляди на місто. З одного боку, вони називають улюбленими публічні простори зі старою архітектурою та люблять архітектурний «історизм». З іншого боку, люди не сприймають публічний простір як місце для «вільних» активностей. Натомість, його використовують за заданими схемами, зокрема, з радянського минулого: відпочивати з сім’єю, зустрічатися з колегами. Спонтанна публічна комунікація та колективні практики не є звичними для респондентів.

Частота відвідування. Люди рідко відвідують свої улюблені місця. Практика регулярно проводити у них час не є поширеною. Можливо, це пов’язано з тим, що серед позначених респондентами просторів, найчастіше відвідуваними є парки та природні осередки, куди зазвичай ходять на вихідних. Грає роль також відсутність культури проведення вільного часу у публічних просторах.

Попри вузький спектр відповідей, підхід до проектування публічного простору в Україні передбачає ще вужчий перелік можливостей. Зазвичай, завдання на створення публічного простору обмежуються прикрашанням, відкриттям нових закладів, благоустроєм.

Публічні простори потрібні місту і на це має існувати запит у суспільстві. Створення якісних публічних просторів очікують від органів влади, але наразі важко сказати, що існує чітко артикульований запит від містян. Ми мало говоримо про свій досвід міста. Послуговуючись словами Крістіана Норберг-Шульца, «настав час наполегливо захотіти повернення міському простору якості „міста“». Головне тут — «наполегливо захотіти».

Посилання

Поділитися текстом

Facebook Twitter