Гріша Зотов — засновник та керівник архітектурного бюро ArchitecturalPrescription, яке розташоване в Амстердамі. Напрямки його роботи — це урбаністичне та архітектурне проектування; консалтинг з обчислювальної архітектури і параметрики для професійного проектування. Раніше він працював у Architecten Cie (Амстердам), OMA (Роттердам), BIG (Копенгаген), UNstudio (Амстердам) та Zotov&Co (Київ). Має ступінь бакалавра архітектури КНУБА (Київ) і магістра архітектури DIA (Дессау, Німеччина). Цього року Гріша буде спікером на Міжнародному архітектурному фестивалі CANactions.

У рамках спільного проекту CANactions та Mistosite, в якому ми розповідаємо про життя CANactions, навчання, розвиток міст, країну та можливості позитивних змін, ми поговорили з Грішею про обчислювальну архітектуру і комфортну житлову забудову, що «так» з Амстердамом і що «не так» з Києвом, а також обґрунтовані рішення в архітектурі та міському плануванні.

Раціоналізм в архітектурі — це відсутність дизайну. Дизайн — дуже суб’єктивна річ. Бажання архітектора чи проектувальника зробити так, а не інакше, не є вагомою причиною для прийняття рішення. Мені близьке міське планування, тому що воно раціональне і у ньому в останню чергу йдеться про дизайн.

Спочатку робиш дослідження і набираєш багато-багато шарів з різними даними. Усі проблеми, умови та оточуючі об’єкти складаються в одну картину і виходить обґрунтований результат проектування. Рішення про кінцевий продукт приймається не тому, що тобі так захотілося, а тому, що це єдино правильний варіант. Якраз у цьому і полягає суть обчислювальної, параметричної архітектури, з якою працюю. Можна оптимізувати процес і знайти на основі цього оптимальне, а не «красиве» рішення.

Про кар’єру в архітектурі

Мій тато архітектор (Віктор Зотов), я ріс у цьому середовищі. Більшість моїх знань в архітектурі та урбанізмі прийшли до мене від батька. У дитинстві різав пальці, коли робив ножем макети. У сьомому класі вже трохи вмів працювати у 3D. Але мене ніколи не змушували йти в архітектуру, це не було примусово.

Мені пощастило попрацювати у архітектурному бюро BIG у Копенгагені. Це був, напевно, найкрутіший робочий досвід. Я працював по 16 годин на добу, півроку без вихідних. Зазвичай у такій атмосфері починається депресія або вигорання, а у мене було зовсім протилежне. Після цього я деякий час був в Україні, а далі навчався на магістратурі у Дессау в Німеччині. Саме там почав займатися обчислювальною архітектурою, параметрикою, програмуванням.

Тепер у мене є своя студія. Вона називається Prescription, що буквально означає «припис, рецепт для лікування». Або так: «скрипт» — це частина комп’ютерного коду, а «пре» — попередність дії. Тобто, спочатку думаємо, а потім будуємо. З усіх попередніх місць роботи я взяв по трохи і створив свій ідеал. Зараз ми у Prescription робимо різні проекти: від маленьких, навіть крихітних, у тому числі, конкурсних (наприклад, туристичний міні-притулок Seastar) до величезних містобудівних мастер-планів. Ми не тільки займаємося міським плануванням, архітектурою та дизайном, але і консультуємо інших дизайнерів, архітекторів і урбаністів щодо обчислювальних методів для розробки проектів.

Про обґрунтовані рішення в архітектурі

Обчислювальна архітектура — основна річ, якою я зараз займаюся. Це «all-inclusive» оптимізація в архітектурі та містобудуванні, що використовується не для створення криволінійних форм, а для аналізу.

Ми використовуємо інструменти обчислювальної архітектури для перевірки всіх можливих варіантів обсягу та висотності житла, інсоляції (кількості сонячного світла, що потрапляє в приміщення), видів з вікон або балконів. Створюємо сотні варіантів розташування будинку у просторі і можемо за кілька годин все перевірити. На виході отримуємо оптимальний об’єм і конфігурацію будівлі, які не тільки відповідають нормам і вимогам замовника, але й забезпечують максимально комфортні умови для життя, мінімально шкодять сусідам. Тільки після такого аналізу вже починається дизайн, що теж цікаво, але на іншому рівні.

Нам, як архітекторам, не повинно бути соромно перед нащадками

Ще один приклад. У переході між станціями метро Театральна та Золоті ворота у Києві утворюються затори з людей і стає важко пройти у годину-пік. Ми вивчали поведінку людей в метро, аналізували літературу і виокремили певні принципи. Люди обирають рухатися горизонтально, а не під кутом, ідуть вздовж стін, можуть заблукати, можуть змінювати напрям руху, обходити предмети. Якщо людина сама, вона може вести себе непередбачувано і робити нелогічні рухи; натомість групи людей поводяться як передбачувані організми. Ці прості правила ми перевели у вектори руху, з яких побудували алгоритм-симуляцію переміщення людей між станціями. Його візуалізацією було накладання траєкторій руху пасажирів: у вагон, на іншу станцію або до виходу. Ми знайшли місця, де люди рухалися не горизонтально, а по похилій — у таких місцях доцільно розмістити ескалатори. Направляючі огорожі потрібні там, де є найбільший потік, щоби розділити його. У місцях, де люди мають меншу швидкість, можна розмістити рекламу або карти метро.

З сукупності траєкторій руху ми нарізали багато перпендикулярних перерізів, щоби зрозуміти, де на станціях проходить найбільша кількість людей. Саме у цих скупченнях ми рекомендували робити входи та виходи до нового, альтернативного переходу з Золотих воріт на Театральну і у зворотному напрямку. Врешті-решт, отримали два переходи, які не перетинаються між собою і один розташований над іншим. Це якраз той приклад, коли перехід слідує за пасажирами, а не навпаки, пасажири слідують за переходом. Форма має слідувати за функцією.

Про комфортну житлову забудову

Гарним прикладом сучасної української житлової забудови є Рибальський. Однак, його квартали переважно закриті і мають дев’ять поверхів. Якщо щільність зменшити хоча б у півтора рази, Рибальський був би ідеальним місцем для життя. Все інше зроблене класно, особливо, благоустрій території.

У Європі є десятки, сотні житлових кварталів, збудованих за раціональними, оптимальними принципами. Наприклад, Houthavens and FunenPark в Амстердамі, Seestadt у Відні.

Головний параметр комфортної житлової забудови — це оптимальна щільність. Найбільша проблема Києва у тому, що забудовується все. Стільки житла, як зараз будується, не потрібно, на нього немає попиту. Щоби було комфортно жити, нову забудову треба зробити у два або навіть три-чотири-п’ять разів менш щільною. Після цього зросте якість публічних просторів і мешканці нових будинків почуватимуть себе комфортно.

Для якісних публічних просторів важливий «людський» масштаб. На прикладі Амстердаму, коли людина йде вздовж кварталу, висота фасаду, яку вона бачить, має бути не вищою п’яти, максимум, шести поверхів.

Часткова закритість може бути на рівні одного маленького кварталу, але не цілого комплексу або мікрорайону

Для хороших публічних просторів у житлових кварталах важлива відсутність машин. Парковки бажано просто ховати під землю. Треба «віддалятися» від машин, в принципі. Зараз це відбувається у Амстердамі. Останні три роки я спостерігаю за змінами норм. Раніше було передбачене одне паркомісце на квартиру, зараз вже 0,1 паркомісця на квартиру. Тобто, на десять квартир будується лише одне паркомісце. Парковки не користуються попитом, бо люди не хочуть мати машини. Натомість, розвивається громадський транспорт і з’являється багато каршерингових сервісів. Амстердам — невелике місто, всього мільйон населення, до того ж він плаский і можна легко пересуватися на велосипеді.

Натомість, у Києві будувати паркінги потрібно, але машини треба ховати як можна далі від пішоходів. Проїжджу частину Хрещатика варто перемістити у Метроград, зробити там тунель або паркінг. Наземну частину — повністю перекрити і зробити пішохідний бульвар. Пріоритет у пересуванні містом має бути у пішоходів, а не автомобілістів. Треба розвивати сектор громадського транспорту, тому що це знижує потребу в особистому автомобілі у місті у декілька разів.

На жаль, у Києві повністю зник правий берег Дніпра, адже з нього майже немає нормального доступу до води. Навіть житлова забудова на березі річки — це краще, ніж магістраль, яка зараз повністю відрізає місто від потенційної рекреаційної зони.

Уникнути закритості нових житлових кварталів можна за допомогою умов і стратегій розвитку території на міському та законодавчому рівні. Якщо у забудовника є бажання щось побудувати, він зобов’язаний дотримуватися умов: щільності, висотності, кількості публічних просторів, — щоби вийшла не закрита для відвідувачів територія, а все було прохідним. Часткова закритість може бути на рівні одного маленького кварталу, але не цілого комплексу або мікрорайону. Ситуація, яка зараз є у Києві — це гарний приклад того, як не потрібно робити.

Про міське планування у Нідерландах

Основний принцип, яким зараз керуються у міському плануванні в Амстердамі, простий: спочатку думати, а потім робити. Останні приблизно 30 років не було цілісного бачення або плану, як місто розвиватиметься в майбутньому. Тому муніципалітет виділив гроші і найняв тисячі людей різних спеціальностей, які працюють над візією. Вони розробляють не окремий маленький квартал або район, а весь Амстердам. Цей план обговорюють всі, кому не лінь: історики, політики, транспортники. Далі це виноситься на розгляд громади, яка заслуховує результати, приходить до чогось спільного і робота продовжується. Процес триватиме, поки всі не дійдуть згоди і не буде консенсусу. Результатом є фінальний продукт, про який знають і з яким погодилися. Для муніципалітету важливо, щоб якомога більше людей брали участь у розвитку міста.

У Нідерландах є чотири найбільші міста, у яких зростає кількість населення: Амстердам, Роттердам, Гаага та Утрехт. Сценарій поліпшення житла, побудованого у 1950-80-их роках для них не підходить, тому що це житло переважно не відповідає теперішнім стандартам і вимогам. Його зносять і будують нове у три рази щільніше, на це зараз є попит. Все залежить від економіки та політики на даний момент. У містах, які не ростуть, навпаки, можна побачити сценарії косметичного ремонту старої житлової забудови.

У Нідерландах зараз є формула: 30-40-30. Будується 30% соціального житла, 40% житла для комерційної оренди і 30% житла на продаж. Для інвестора це погані умови, бо тільки з останніх 30% він має якийсь прибуток.

Про прогноз для України

Якщо пригадати час, коли я був студентом і подивитися, що тоді проектували та будували; і порівняти з тим, що зараз, зміни відбулися просто грандіозні. Через десять років все буде краще ще у десять разів. А через п’ятдесят років може буде навіть все добре. Все змінюється в хорошу сторону.

Щоб це сталося, практикуючим вже зараз архітекторам треба не лінуватися і вчитися. Аби зробити щось хороше, треба працювати: перед кожним проектом робити два мільйони варіантів. Потрібно не забувати, що кожна будівля, яку ми проектуємо, буде стояти 50-100 років, нею будуть користуватися люди. Їм має бути комфортно. Нам, як архітекторам, не повинно бути соромно перед нащадками.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі