Хмельницький — місто проведення Українського урбаністичного форуму 2020. Однак через карантин і пандемію подія відбувається онлайн. Попри це, у нас залишилося бажання розповісти про Хмельницький і показати, чим живе місто сьогодні.
Хмельницький відомий одним із найбільших в Україні ринків. Саме ринок довго був основним джерелом наповнення бюджету. Проте Хмельницький — це більше, ніж ринок, і не варто асоціювати місто лише з ним.
Ми попросили локальних партнер_ок* форуму — громадську ініціативу ProProstir — розповісти про Хмельницький сьогодні. Вони написали короткий огляд історії міста, поговорили з представницями органів влади, а також звернули увагу на проблеми і переваги Хмельницького з точки зору архітектор_ок.
Від Плоскирова до Хмельницького
Історія Хмельницького починається з села Плоскирів і налічує понад 500 років. Найдавніші знайдені історичні свідчення про Плоскирівці датовані 1431 роком. Плоскирів виник у місці впадіння річки Плоскої до Південного Бугу. Щодо походження назви поселення, треба зазначити, що поширеним гідронімом на ті часи була назва «Рів» — така річка, ймовірно, існувала у той час. Таким чином, і поселення, що його заснували на острові між Плоскою і Ровом, отримало назву Плоскирів. На той час тут проживали понад сто людей.
Слухайте також:
Подкаст про урбаністику «Ринок вирішить?»
Поселення створили люди, які доглядали за греблею на річці Південний Буг. Місто було пунктом для ночівлі мандрівни_ць. Через вигідне розташування на шляху з півночі на південь воно почало процвітати за рахунок торгівлі. І до сьогодні торгівля є важливою частиною економіки Хмельницького.
Село Плоскирівці переросло у місто Плоскирів після того, як його передали з королівської власності у пожиттєве володіння Мацея Влодека у 1547 році. Не виключено, що Плоскирів отримав магдебурзьке право, хоча документів про це залишилося.
Читайте також:
«Люди. Місто. Завод»: Запоріжжя очима місцевих активісток і активістів
Одним із ключових моментів розвитку міста стало прокладання залізниці у 1870 році. На межі 19-20 століть стають до ладу великі промислові підприємства: тютюнова фабрика, цукровий, чавуноливарний, цегельний, пивоварний заводи. У місті зводять житлові будинки, торгові крамниці, відкривають нові навчальні заклади, театр, бібліотеку, прокладають телефонну мережу та проводять електрику. Населення міста зростає майже у п’ять разів, і в 1909 році там живе 36 тисяч людей. Саме в цей період визначається основний напрямок економічного розвитку міста — на початку 20 століття Проскурів стає найбільшим торговим центром Подільської губернії.
Другий чинник, який сприяв бурхливому розвитку міста, — розташування поблизу тогочасного кордону. Через це у Проскурові були розташовані військові частини і залога. У перші роки радянської влади Проскурів стає окружним центром. Місто поступово розбудовується і стає найбільшим за населенням, військово-стратегічним значенням та промисловим потенціалом у регіоні, а згодом, з березня 1941 року — обласним центром Кам’янець-Подільської області. Попри те, що Богдан Хмельницький ніколи не відвідував Проскурів, у 1954 році місто отримує назву Хмельницький.
Речовий ринок — серце міста в дев’яностих
Важко уявити життя хмельничанок і хмельничан без «товкучки» — комплексу речових ринків. Кожна друга родина пов’язана з його діяльністю: одні продавали, інші доставляли або виготовляли товар. Поява ринку врятувала місто від соціально-економічного занепаду у складні перехідні роки кінця 20 століття.
Розпочалося все у 1987 році: виконавчий комітет Хмельницького надав дозвіл «Облспоживспілці» на облаштування першого великого речового ринку на Львівському шосе. Протягом наступного десятиліття навколо нього розбудовують цілий ринковий комплекс, який на початку 2000-х років займав площу 18 гектарів і включав 24 самостійні речові ринки.
Читайте також:
Чому містам не варто знищувати стихійну торгівлю та неформальну зайнятість
Територія сучасного речового ринку розділена на низку окремих земельних ділянок. Переважно вони є комунальною власністю та здаються в оренду, проте є і такі, що перебувають у приватній власності. Загалом Хмельницький речовий ринок складається з 9 окремих ринків, у яких розташовані 14700 кіосків. Працюють там близько п’ятнадцяти тисяч людей, судячи з кількості торгових точок.
Десять років тому ринок був дуже вигідним майданчиком для підприємництва. Для багатьох заможних людей він став платформою для накопичення капіталу, який вони інвестували у власне виробництво або придбали нерухомість. Звісно, місто розвивається, і з’являються нові можливості для покупок: торгові центри, комфортні крамниці, онлайн-шопінг. Актуальність і потрібність речового ринку зменшується.
Новий Хмельницький
Юлія Трімасова — начальниця відділу генерального плану в Управлінні архітектури та містобудування Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради.
Ще під час навчання у Києві я з прикрістю усвідомила, що наше місто у людей асоціюється лише із речовим ринком. Саме тоді в мене виникло бажання показати людям унікальність Хмельницького.
Для мене, як архітекторки, основною проблемою міста є його зовнішність — це передусім вивіски, рекламні конструкції та літні майданчики. Задля того, щоб усі правила стали доступнішими та зрозумілішими для мешкан_ок, я розробляла графічні рекомендації до встановлення відкритих майданчиків для харчування біля ресторанів та кафе. А також графічні частини Порядку розміщення зовнішньої реклами та Правил розміщення вивісок у місті.
Я вважаю, що найбільшим досягненням та вагомим внеском у впорядкування зовнішності міста стало розроблення дизайн-коду пішохідної вулиці Проскурівської. Архітектурний вигляд вулиці показує її характер та історію. Сьогодні вулиця Проскурівська нагально потребує зовнішніх змін для збереження і відтворення особливостей її архітектури та впорядкування розміщення вивісок. А дизайн-код допоможе вирішити ці проблеми.
Під час роботи над дизайн-кодом я несподівано почала помічати декоративні елементи історичних будівель міста, на які ніколи раніше не звертала уваги. Так у мене з’явилося нове захоплення — малювання листівок з цікавою архітектурою. Це серія листівок, яку я називаю «Хмельницький, якого ми не помічаємо».
Леся Герасимчук — директорка Агенції розвитку Хмельницького.
Пріоритетні напрями роботи Агенції: інвестиції, написання грантових заявок, промоція міста в Україні та за кордоном.
Щодо основних проблем міста, насамперед варто сказати про його транспортну інфраструктуру. Зараз зростає кількість автомобілів. Як наслідок — затори, паркування на проїзній частині, тротуарах, у зелених зонах. Ми чудово розуміємо, що розширення доріг і збільшення кількості смуг не вирішить проблеми. Саме тому ми зосередили увагу на розвитку громадського транспорту та велоінфраструктури. Адже що більш швидкий і комфортний громадський транспорт, то більше людей вмотивовані надати йому перевагу. Що більш розгалуженою буде система велосмуг, то більше людей обиратимуть велосипед. Протягом останніх років ми придбали 32 тролейбуса і дуобуса, облаштували 12 кілометрів велосмуг і рухаємось далі.
Не менш важлива проблема — відсутність сміттєпереробного заводу. Для її вирішення в місті створили офіс впровадження нових стандартів поводження з відходами «Розумне довкілля. Хмельницький». Серед основних завдань офісу — рекультивація наявного полігону відходів, побудова сміттєпереробного комплексу, налагодження інфраструктури і просвітницька діяльність. Приємно, що ці зусилля були оцінені: у 2019 році Хмельницький отримав нагороду «Найуспішніше екологічне місто» від Lviv Eco Forum.
Однією з найбільш суттєвих переваг Хмельницького є велика частка молоді серед його мешканок і мешканців. 72% населення міста — це люди працездатного віку, а кожна 10 людина — студент_ка. До того ж чисельність населення Хмельницького з року в рік зростає. Важко не помітити, наскільки різноманітним і яскравим стало культурне життя Хмельницького. У місті відбувається дійсно багато заходів: фестивалів, ярмарків, концертів як для дорослих, так і для дітей. Звісно, карантин вносить свої корективи, але всі вони тимчасові.
Підсумок від ProProstir
Розмірковуючи про сучасний Хмельницький, приємно розуміти, що останні кілька років місто загалом стабільно рухається у правильному напрямку, принаймні з точки зору урбаністики. Ми часто називаємо наше місто «молодим», і в цьому слові закладено все — і позитивне, і не дуже. Однак це справді наша характеристика у всьому — від історії до темпераменту та айдентики.
Місцеві житель_ки та органи влади відкриті до всього нового. Проте часто не надто добре фільтрують це «нове». Це проявляється як, наприклад, сусідство в центрі міста 16-поверхового житла зі зруйнованими будинками минулого століття. Місто активно забудовується, але хаотично — без плану на майбутнє і бачення на 40-50 років уперед.
Читайте також:
Велосипеди, заводи, партисипація: надії і болі української урбаністики після Революції Гідності
Водночас із розумними зупинками у місті масово з’являються рекламні екрани на фасадах будівель. Одні кажуть — це прогрес, ми кажемо — це візуальне і звукове засмічення простору міста. Підрозділи управління архітектури розробляють дизайн-код міста, дбають про його образ, а разом з тим підприєм_иці шукають шпарини в законодавствi для того, щоби встановити в центрі чергову «карету» чи «тєрємок» для продажу кави і попкорну. Це все і є фоном хмельницької буденності. З цього випливають усі переваги і недоліки розвитку міста. Та все ж ми б хотіли поговорити більше про позитивні сторони цього процесу.
Рівень доступності. Тротуари, пішохідні переходи, проїзди, дворові території, громадські простори, зупинки громадського транспорту — на одному рівні. Під час капітального ремонту привокзальної площі наше місто забезпечило один із перших в Україні безбар’єрний пішохідний шлях від виходу з вокзалу до зупинки громадського транспорту через оновлений сквер. Людина вийшла на перший план у такому місці, де у всій країні пішоходи досі борються з автотранспортом за виживання. У місті з’являються обмежувачі швидкості, пішохідні переходи стають безпечніші завдяки освітленню й острівцям безпеки. Однак «лежачі поліцейські» варто поступово замінювати іншими способами зниження швидкості, які не шкодять машинам — наприклад, звуженням проїзної частини.
Сильного удару і певної недовіри під час карантину зазнав громадський транспорт. Хмельницький є не таким великим, щоби проблема переміщення постала так гостро, як у Києві. Проте обмеження руху громадського транспорту вплинуло на кількість приватних автомобілів. Мешкан_ки, які не мають власного авто, були обурені раптовим обмеженням мобільності. На нашу думку, це призведе до кращого розуміння важливості комфортного і доступного громадського транспорту в місті. Також багато людей пересіли на велосипеди. Сподіваємося, це вплине на розвиток велоінфракструктури.
Читайте також:
Мама урбаністики: історія Джейн Джейкобс
Сучасні громадські простори. Розробляють нові й актуалізують старі проєкти парків, скверів, прибудинкових територій. Найбільше ми чекаємо реалізації проєкту парку Молодіжного. Сподіваємось, цей процес скоро запуститься, і ми спостерігатимемо будівництво першого за багато років нового парку в місті. У період «жорсткого» карантину, коли доступ до громадських просторів для відпочинку був обмежений, ми, як і інші мешкан_ки міста, відчули, як важливо відвідувати парки і сквери. З огляду на це, думаємо, що цінність таких просторів зросте.
Залучення спеціалістів і спеціалісток з інших регіонів у сфері містопланування, озеленення, будівництва. Місто відкрите до нових знань, нового досвіду — і це чи не вирішальний момент у його розвитку. Зрозуміло, що потрібно підтримувати місцевих працівниць і працівників, але якщо не переймати досвід у інших, то неможливо побачити, як буває інакше.
Території навколо нових житлових будинків — це суцільний хаос. Автомобілі домінують у всіх нішах: у дворі, в проїздах, на тротуарах. Автомобільність парковки створюють замість дитячих майданчиків, пожежних проїздів або зелених зон. Усе це не підвищує привабливість міста в очах молодих людей, які шукають затишне і комфортне місто для життя. На противагу цьому так звана «комерція» поступово виходить на дедалі вищий рівень якості. Безбар’єрність, комфорт, озеленення, безпека, розвиток пішохідних просторів — створюють гарне підґрунтя для подальшого розвитку бізнесу.
Архітектурна спадщина. Хмельницький не має такої насиченої історії розвитку, як Львів чи сусідні Тернопіль і Кам’янець-Подільський, і пам’яток такого рівня — теж. Нашу увагу привертає архітектура епохи радянського модернізму 1950-1980-х років. У цей час місто зазнало найбільшої розбудови. Переважно мешканки і мешканці міста не відзначають цю архітектуру, не люблять її за сірість, гнітючість і бруталізм. Однак нам як архітекторам ця епоха не менш цікава, ніж бароко чи класицизм. На жаль, споруди часто не в найкращому стані. Проте є багато справді цікавих об’єктів, серед них — театр імені Михайла Старицького, комплекс залізничного вокзалу і поштамту, будівля державної податкової інспекції, міський архів.
Матеріал є частиною Українського урбаністичного форуму 2020, який через карантин і пандемію проходить онлайн. Форум організовує аналітичний центр CEDOS за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля. Ілюстрацію цієї статті готувала Ганна Іваненко.
