Черкаська організація «Промолодь» існує з 2014 року. Вони створили інкубатор громадських проектів «Ідея-Дія-Результат» і школу підприємництва «СМРНК», розробляє концепцію розвитку кінотеатру «Україна» і нові правила розміщення зовнішньої реклами. Ми поговорили зі співзасновницею «Промолоді» Дариною Подолян про натхнення, взаємодію з органами влади і місто, в якому хочеться жити.

Перехід від «кола друзів» до інституції — останнім часом для мене це топ-тема. Навчаюся в Українському католицькому університеті на програмі з управління неприбутковими організаціями і ми в групі багато про це говоримо.

До 2018 року нас в організації було двоє — я та мій чоловік. Для всіх інших громадська діяльність була волонтерською, позаурочною. Минулого року «Промолодь» інституціоналізувалася. Ми виграли грант від Європейського фонду за демократію (European Endowment For Democracy) і нарешті змогли сформувати постійну команду. Я — виконавча директорка. Мій чоловік Іван займається фандрейзингом, встановлює партнерства з місцевим бізнесом. Анастасія — архітекторка, курує урбаністичні проекти. З нами працюють також дизайнерка, бухгалтер, асистент з комунікацій. Майже 2 роки у нашій команді є волонтерка з Корпусу миру Кортні. Вона допомогла нам стати дорослою організацією. Я раджу залучати таких волонтерів. Необхідно правильно сформувати запит, щоби вам прислали людину з кваліфікаціями, які потрібні вашій команді.

Важливо зрозуміти, хто ви є. Чи ви компанія друзів, яким було цікаво разом щось зробити, чи ви команда з чітко розподіленими функціями? Чи маєте ви спільну мету і готові до неї йти? З деякими людьми приємно щось робити час від часу, а працювати з дня у день — важко. Не покладатися на одне джерело ресурсів. Якщо ви виграли свій перший грант і декілька місяців все добре, все одно потрібно думати наперед. Що далі, як ми зароблятимемо, хто нас підтримає? Ми зараз працюємо над цим: внески від бізнесу та випускників освітніх програм, гранти, деякі послуги надаємо платно.

Прописувати правила гри. Домовитися про важливі моменти і зафіксувати їх на папері. Які є ролі в команді, як і що говорити про організацію? З такими напрацюванням буде простіше інтегрувати нових людей, коли ініціатива збільшиться.

Ідея-дія-результат

Інкубатор громадських проектів «Ідея-дія-результат» — це школа підприємництва, але для громадських діячів. Наш найтриваліший проект, робитимемо його вже вп’яте. Головне — дати людям можливість опрацювати ідеї, повірити в себе. За ці роки учасники програми реалізували 32 проекти. 10 людей заснували свої ГО або почали бізнес-проекти. В рамках Черкас це круто. Мені подобається, що проект, який ми 4 роки робили безоплатно, дав такі результати.

Ми завжди запитуємо, що було найважливіше для учасників: лекції, воркшопи чи навчальна поїздка в Європу. Вони відповідають, що головне — потрапити в тусовку людей з позитивним мисленням, широким світоглядом. Можливість спілкуватися, обмінюватися думками. У Черкасах багато мешканців з класними ідеями, які думають, що це нікому не потрібно. Раптом всі вони зустрічаються в одному місці і їх це надихає. Деякі учасники потім з нами працювали, з іншими людьми ми постійно партнеримося на нових проектах.

Читайте також:
«Сцена» в Дніпрі: створення, життя і демонтаж найкращого публічного простору Європи

За чотири сезони не було жодного проекту, який би копіював попередні. Спочатку ми думали, що це молодіжний проект: для студентів, випускників. Однак, минулого року відсотків тридцять учасників складали люди, старші за 35 років. Вони вже склалися у професійному, сімейному житті, але їм не вистачає самореалізації через громадську активність. Ми назвалися «Промолодь», а тепер розуміємо, що цільова аудиторія проектів — це не тільки молодь в класичному чи законодавчому розумінні цього слова.

Серед найяскравіших ідей — фестиваль короткометражних фільмів «КіноШот». Він проходить уже декілька років. Коли Вікторія, авторка проекту, прийшла з цим проектом, ми спочатку сказали: Який фестиваль короткого метру в Черкасах? До Києва 2 години, а там фестивалів купа«. Проте вона хотіла саме в Черкасах. Віка запартнерилася з міськими органами влади, з київськими кіновиробниками. На конкурс подавали фільми зі всієї країни, а минулого року — з усього світу. Фестиваль вийшов масштабним і крутим.

Був освітній проект про післяпологову депресію. Ми раніше не працювали з цією темою. Виявляється, з початку вагітності можна говорити з жінками про таку проблему, розповідати, як з цим боротися. Є достатньо спеціалістів, літератури. Організаторка провела багато освітніх заходів, запартнерилася з пологовими будинками, дитячими поліклініками. Попри те, що тема специфічна, для вузької аудиторії, ініціатива вдалася і була корисною.

Проект з основ програмування для підлітків запропонував хлопець, який з 12 років вивчав програмування самостійно. Через неповнолітність його не зараховували на курси — він вирішив цю проблему самостійно. Зібрав школярів, підлітків і вони разом навчалися онлайн і офлайн.

Деякі ініціативи підтримали на національному рівні. Авторка фестивалю сучасної української академічної музики запартнерилася з Міністерством культури і отримала фінансування. На місцевому рівні органи влади не підхопили жоден проект. Випускники інкубатору продовжують свою діяльність навіть без системної підтримки.

Не просто комунальний кінотеатр

Кінотеатр «Україна» у Черкасах розташований у центрі міста, колись він був класним і популярним, але з появою нових мультиплексів став втрачати позиції. Органи влади зрозуміли, що він не приносить прибутку і вони не можуть його фінансувати.

У невеликих містах, як Черкаси, багато перспективних людей їдуть у Київ. Культура зможе зробити місто більш привабливим і конкурентоспроможним. Не тільки для туристів, але і для тих, хто тут живе. Ми дуже зацікавлені, щоби такі простори не вмирали і отримували нове життя. Хочемо розробити нову концепцію, подумати, чим ця будівля може бути, якщо не просто комунальним кінотеатром. Працюватимемо з urban curators з Києва, а також місцевими архітекторами та експертами.

Читайте також:
Гейміфікація партисипації. Гра як інструмент залучення

Громадські організації затикають дірки, які держава не може закрити. Наприклад, з кінотеатром міська адміністрація бачить два варіанти: здати приватному підприємцю не вказуючи призначення, щоб отримувати гроші за оренду і позбутися цього тягаря. Інший варіант — залишати його тягарем, щороку видавати гроші з бюджету і казати: «Що ж він такий не прибутковий, що ж ми його так довго фінансуємо». Ми знаємо, що є третій сценарій.

В українських містах є приклади трансформації державних театрів чи музеїв. Мені дуже подобається Театр імені Лесі Українки у Львові. Прийшла нова команда управлінців, змінився стиль роботи. Ми бачимо, що це не збиткові комунальні підприємства, а цінні для міста об’єкти.

У Черкасах є проблема з відкритими громадськими просторами. Немає достатньо приміщень для проведення заходів. Не звичайних конференц-залів, а чогось більш неформального. Деякі мешканці хочуть, щоби такий простір був у кінотеатрі. Дехто каже, що варто змінити репертуар кінотеатру. Є запит не лише на тип фільмів, які показують у мультиплексах. У березні плануємо провести воркшоп, зібрати ідеї онлайн і офлайн. Поки що рано говорити, що буде на місці «України», все ще в розробці.

Органи влади не можуть знати все самі. Ми намагаємося не йти на конфлікт і не доводити, що хтось розумніший, а хтось дурніший. Всі мають різні функції. Міська адміністрація — розпорядник, її завдання — утримувати місто в більш-менш нормальному стані. У нас, оскільки ми багато читаємо, їздимо, обмінюємося досвідом, завжди є ідеї. Наша мета — побудувати діалог, підсилити міську адміністрацію там, де можливо. З перетворенням «України» так і відбувається.

Нещодавно директорка кінотеатру написала у фейсбук і попросила скидати їй на пошту пропозиції щодо «України». Це відповідальний та інноваційний крок. Це максимум партисипації, на який вони зараз здатні, але добре, що так. Тепер ми кажемо: у нас є ресурси, досвід, знайомства, давайте ми залучимо людей ефективніше. Вони відповідають: «О, давайте». Представники органів влади, комунальних підприємств готові до діалогу. Потрібно ставитися до них як до партнерів.

Чи готова міська адміністрація фінансувати відновлення кінотеатру — невідомо. На культуру і ремонти у бюджеті завжди закладені кошти. Якщо концепція готова, зроблена візуалізація, складений кошторис, то отримати гроші простіше. Однак, цьогорічний бюджет вже затверджений і там нічого немає про оновлення кінотеатру.

Вивіска Лаб

Ідея очистити фасади від реклами актуальна для багатьох міст. Однак, проблема не самоочевидна, бо стосується естетики, а не виживання чи безпеки. Дехто вважає, що це другорядне.

У 2016 році ми придумали хакатон для дизайнерів. Сфотографували будівлі у Черкасах, які виглядають жахливо. Учасники повинні були запропонувати альтернативу. Експерти з інших міст розповідали, як у них це працює. Наводили багато прикладів зовнішньої реклами з Європи. Результати стали дуже вірусними. Їх багато репостили, коментували у соцмережах. Від людей я чула, що вони вперше звернули увагу на цю проблему.

Минулого року ми відновили проект у співпраці з міською адміністрацією. Сконтактували з відділом реклами і міського дизайну. Вони відповіли, що запланували оновити правила розміщення вивісок. Ми опитали всі рекламні компанії міста, що їм, як виробникам, не подобається. Запросили підприємців, поцікавилися, чому вони обирають саме таку рекламу. Зібрали людей з різними потребами, запитами і запропонували діалог.

Читайте також:
Львів: як взаємодіють органи міської влади і громадянське суспільство

Рекламні агентства часто знімають з себе відповідальність: ми зробили те, що хотів замовник. Підприємці дивляться, як у сусіда, і роблять так само, але яскравіше і більше. З одного боку, потрібні офіційні правила і штрафи, з іншого — пояснювати, як краще. Ми залучали підприємців з хорошою рекламою. Вони розповідали, що їхня маленька металева табличка працює навіть краще, ніж великий банер.

Після воркшопу створили збірник рекомендацій з розміщення вивісок. Він дуже простий з багатьма ілюстраціями. Коли збірник доопрацюють і затвердять на міському рівні, нові правила працюватимуть офіційно. Ми віднесли збірник у всі рекламні агенції, поширили у соціальних мережах. Неможливо сьогодні зняти всю рекламу і завтра повісити нову. Все відбуватиметься поступово. Зміни вже помітні. Люди, які оновлюють вивіски або роблять з нуля, намагаються створювати їх за нашими рекомендаціями.

Варто впорядковувати зовнішню рекламу, бо міський простір формує нас. Ми говоримо про брак довіри, діалогу між різними людьми — це виникає також і через те, що ми з дитинства бачимо довкола. Сміття, невідреставровані архітектурні пам’ятки, багато реклами — це впливає на нас. Це не лише про естетику, а й про повагу. Вивіски — приклад того, як сусіди, які поряд орендують офіс, можуть домовитися про спільні правила і дотримуватися їх.

Місто, в якому хочеться жити

Одна з ключових проблем Черкас — відсутність стратегії розвитку міста. Її, мабуть, ніколи і не було. Всі рішення, які приймають органи влади, — короткострокові, популістичні. Виклали нову плитку на тротуари — за рік вона пошкоджена. Таку плитку використовують в багатьох місцях, за 5 років доведеться все замінювати.

Без спільного стратегічного бачення кожен просуває свої інтереси: «Я хочу будувати льодовий палац, я хочу багатоквартирні будинки». Постійно виникають конфлікти, місто щоразу гудить від нового скандалу.

Існує комітет для розробки стратегії, до якого ми долучилися. Він працює повільно в тому числі і через незацікавленість теперішніх органів самоврядування. Можливо, вони думають: «Якщо ми при владі до 2020 року, то навіщо розробляти стратегію до 2030?»

Читайте також:
Йен Ґел, «Міста для людей»: уривок з книжки

Головна цінність Черкас — це Дніпро. В місті найширша частина Кременчуцького водосховища, воно як море. Вздовж усього міста могла бути пляжна зона, але вона є лише в декількох місцях. Решта території — це просто берег, подекуди загороджений парканом. Хотілося би зберегти вільний доступ до води, чого немає в Києві. Останнім часом у світі прибирають проїжджі частини поблизу набережної, створюють пішохідні зони. У Черкас великий потенціал у цій сфері.

Близьке розташування до Києва — проблема і можливість. Якщо зроблять хорошу дорогу і транспортне сполучення, то можна жити в Черкасах, де тихо і комфортно, і працювати в Києві, де перспективно і прибутково. Поки що люди їдуть з міста. Іноді, після того, як напрацювалися у скаженому темпі столиці, повертаються.

Напрямки діяльності «Промолоді» виникли через проблеми, які є у місті. Ми хочемо їх вирішувати і водночас створювати можливості для людей, щоби вони мали причину жити тут. Я свідомо роблю вибір жити в Черкасах, але є люди, які цієї цінності не відчувають.

Поділитися текстом