Вже після перших кількох тижнів повномасштабного вторгнення росії в Україну стало зрозуміло, якою важливою стала реформа децентралізації для стійкості країни. Завдяки перерозподілу відповідальності на місцевий рівень російський план захоплення влади в Україні провалився. Опір, організований на місцях сильним громадянським суспільством, показав, наскільки україн_ки віддані й успішні у боротьбі за свободу своєї країни. Міста знову стали фортецями, як це було в минулому, а звичайні цивільні — воїнами. Світом прокотилася хвиля захоплення: «Будь хоробрим, як українець», «Борись, як українець», «Українці — чемпіони незламності», — можна було почути у ЗМІ, на конференціях, у пресі й у виступах світових лідер_ок. Єдність і стійкість українського громадянського суспільства спонукали світ підтримати Україну в її боротьбі з імперіалістичним агресором. Українські міста, у складі автономних громад, відіграли вирішальну роль в обороні та продемонстрували неабиякий ступінь соціальної стійкості — один з аспектів «міської стійкості». Однак що робить міста направду стійкими? Про це розмірковує Анна Кузишин, містопланувальниця й архітекторка, працівниця кафедри міського планування Райнланд-Пфальцького технічного університету Кайзерслаутерн-Ландау (RPTU), Німеччина.
Цією статтею ми розпочинаємо спецпроєкт про стійкі міста Європи та світу. У подальших публікаціях ми дослідимо найцікавіші приклади концепцій міської стійкості, проаналізуємо їхню ефективність і спробуємо знайти ідеї, які можуть бути корисними для українських міст.
Що таке міська стійкість?
«Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» був прийнятий усіма державами-членами ООН у 2015 році. Він містить 17 цілей сталого розвитку (ЦСР), що охоплюють широкий спектр питань — від боротьби з бідністю до захисту довкілля. Однією з ключових тем став розвиток міст як центрів економічної активності та інновацій, що потребують збалансованого планування й ефективного управління.
На європейському рівні ці глобальні цілі були конкретизовані у «Ляйпцизькій хартії» (2007) та «Новій Ляйпцизькій хартії» (2020). Обидва документи підкреслюють важливість сталого міського розвитку з активною участю громадян_ок у прийнятті рішень, багаторівневим урядуванням та інтегрованим підходом, що поєднує соціальні, економічні та екологічні аспекти розвитку міст. Ці принципи сприяють формуванню більш сталих, інклюзивних і жвавих урбаністичних середовищ у Європі.
Попри те, що термін «міська стійкість» (urban resilience) з'явився в європейському контексті ще на початку 2000-х років, у «Новій Лейпцизькій хартії» 2020 року він згаданий лише в контексті стійкості до змін клімату й економічних процесів, не охоплюючи викликів, пов’язаних з пандемією COVID-19 і воєнними діями в Європі, зокрема в Україні.
Важливо зауважити, що в українській урбаністиці термін «резильєнтність» (лат. resilire — відскочити, повернутись у попередній стан) не був широко впроваджений і отримав український переклад як «стійкість». Це спричинило певні непорозуміння щодо значення терміну, оскільки слова «стійкість» і «резильєнтність» не є прямими синонімами. Стійкість часто асоціюється з «незламністю», особливо в умовах війни, але насправді міська стійкість також включає адаптивність і трансформацію. Вона передбачає здатність міста справлятися з різними загрозами та потрясіннями, такими як зміни клімату, природні чи техногенні катастрофи.
Часто виникає плутанина між поняттями «сталість» і «стійкість» через їхню співзвучність і водночас недостатню зрозумілість для широкого загалу. Важливо розуміти, що стійкість є лише умовою досягнення сталості. Це підтверджує визначення міської стійкості, запропоноване ООН-Хабітат: «Міська стійкість описує вимірювану здатність міських систем безперервно функціонувати в умовах потрясінь або стресів, а також адаптуватися і трансформуватися для забезпечення сталого розвитку».
Іншими словами, місто має аналізувати потенційні ризики, розробляти стратегії реагування та діяти на випередження, щоб підготуватися до загроз — як природного, так і антропогенного походження, раптових чи накопичуваних, очікуваних і непередбачуваних. Це дозволяє не лише захистити життя людей та забезпечити безперебійну роботу критичної інфраструктури, а й зберегти історико-культурну спадщину, сприяти сталому розвитку та формувати інвестиційно привабливе міське середовище.
Ключові принципи міської стійкості
Згідно з ООН-Хабітат, міська стійкість спирається на п’ять основних принципів:
Резервність
Дублювання ключових функцій у місті забезпечує резервні потужності (площі та інфраструктуру), що дозволяють оперативно реагувати на непередбачувані ризики та забезпечувати доступ до необхідної інфраструктури у разі потреби. Наприклад, наявність кількох джерел питної води гарантує безперебійне водопостачання в разі виходу з ладу одного з них, а спеціально відведені простори для підтоплень і затоплень допомагають ефективно контролювати річкові паводки та сильні опади, мінімізуючи наслідки для міста.
Ефективність
Функції міського середовища проєктуються з урахуванням економії простору та інтегруються в наявні структури, що сприяє формуванню ефективних і гнучких просторових рішень. Наприклад, компактне та багатофункціональне планування міських районів або системи збору дощової води і переробки стічних вод, що сприяють оптимізації водних ресурсів.
Міцність (Витривалість)
Витривалі системи передбачають застережні заходи, залишаються самодостатніми в надзвичайних ситуаціях і можуть самостійно долати кризи. Наприклад, місто усвідомлює та зберігає свою ідентичність, його структура базується на надійних і компактних типологіях, а мережа доступних безпечних просторів — парки, сквери, вулиці та відкриті зони — слугує міцним каркасом.
Гнучкість
Гнучкі системи можуть змінюватися, розвиватися й адаптуватися до мінливих обставин. Наприклад, під час катастроф місто швидко перетворює школи та громадські центри на аварійні притулки та медичні заклади для розміщення постраждалих.
Різноманітність
Міські системи є менш вразливими до збоїв, коли є різні альтернативи та можливості вибору. Різноманітність дозволяє швидше реагувати на кризи й адаптуватися до нових умов. Прикладами є хаби мобільності з різними видами транспорту, мультикодовані громадські простори, багатофункціональні сейф-хаби тощо.
Види міської стійкості
Міська стійкість буває реактивною, коли місто проводить заходи під час катастроф — як, наприклад, повеней — для порятунку життя та майна; проактивною, коли місто готується до можливої повені, будуючи додаткові водовідвідні споруди та впроваджуючи, до прикладу, концепцію «міста-губки»; та рефлексивною, коли ведеться моніторинг уже застосованих заходів для запобігання катастрофам з покращеннями та розробкою нових моделей подолання можливих криз та їх наслідків.
Реактивна стійкість визначається вмінням швидко реагувати на катастрофу, стабілізувати ситуацію, рятувати життя та майно. Це перший етап управління кризовою ситуацією, який включає оперативне розгортання екстрених служб і координацію їхньої роботи. Основними акторами є служби рятувальни_ць та пожежних, які здійснюють пошуково-рятувальні операції, ліквідовують пожежі, розчищають завали та забезпечують евакуацію. Медичні служби надають першу допомогу постраждалим, організовують транспортування в лікарні та розгортають польові госпіталі. Комунальні департаменти відповідають за відновлення критичної інфраструктури, включно з електро- та водопостачанням, тепломережами та дорожньою інфраструктурою. Поліція та національна гвардія забезпечують громадський порядок, контролюють евакуацію та запобігають мародерству. Важливу роль відіграє також місцевий уряд, який координує роботу служб, забезпечує ресурси та інформує населення. Основними заходами є оперативне оповіщення, евакуація людей, медична допомога постраждалим, ліквідація наслідків катастрофи й усунення загроз. Тимчасове забезпечення життєво важливих потреб населення включає розгортання центрів допомоги, забезпечення людей харчуванням, водою та місцями тимчасового проживання.
Проактивна стійкість зосереджується на менеджменті ризиків, прогнозуванні можливих загроз та оцінці вразливих місць у місті, що дозволяє мінімізувати наслідки потенційних катастроф. Головним завданням є виявлення слабких місць у міській інфраструктурі та розробка стратегій для їх зміцнення, а також створення ефективних механізмів захисту мешкан_ок. Особливу увагу слід приділяти вразливим групам населення, серед яких люди похилого віку, діти та немовлята, маломобільні особи, а також люди або сім'ї з низьким рівнем доходу. Ці категорії мають обмежені ресурси та можливості для самостійного подолання кризових ситуацій, тому їхня підтримка та захист є пріоритетними у плануванні заходів проактивної стійкості.
Важливою частиною проактивної стійкості є аналіз вразливої інфраструктури, яка включає об'єкти критичного значення для міської життєдіяльності. До таких об'єктів належать лікарні, дитячі садки, школи, будинки для людей похилого віку, притулки для жінок, а також центри для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Вони потребують додаткових заходів безпеки та покращення стійкості до можливих загроз.
Окрему увагу слід приділяти критичній та військовій інфраструктурі, яка забезпечує життєво важливі функції міста. До неї входять об'єкти енергетики, системи постачання питної води, продовольчі резерви, інформаційні технології та телекомунікації, транспортні мережі, дорожня інфраструктура, сміттєпереробні заводи, а також урядові й адміністративні будівлі. В українському контексті військові об’єкти є додатковими серйозними факторами, на які важливо звертати особливу увагу.
На цьому етапі основними заходами є робота над концепціями міської стійкості залежно від виду загроз, з яким потенційно може зіткнутися те чи інше місто. Прикладами програмних документів, спрямованих на адаптацію до змін клімату, є «Концепція міської стійкості Роттердама», «Концепція адаптації до змін клімату міста Фрайбурга», «Концепція адаптації до клімату Мілана» та інші. У розрізі катастроф можна звернутися до кейсу Сендая «Стійке перед катастрофами та екологічно чисте місто» та досвіду Нового Орлеана. Для України в умовах війни особливо цінним може бути кейс, наприклад, підземного Хельсінкі. Основними акторами в цьому випадку є містопланувальні та комунальні деператаменти, проте при інтегрованому підході до них підключаються попередньо названі служби рятувальни_ць та пожежних, медики_ні, поліція та військові.
Рефлексивна міська стійкість передбачає роботу з моніторингом ефективності уже застосованих концепцій і заходів. Цей етап є особливо складним, бо потребує ґрунтовного аналізу протягом місяців та років під час нових катастроф і викликів. Основними заходами є відстеження якості впровадження та застосування заходів для підсилення міської стійкості, робота над помилками та розробка нових ітерацій концепцій, підвищення кваліфікації акторів, постійне самонавчання й обмін досвідом. Основними акторами залишаються містопланувальні та комунальні департаменти, до них можуть підключатися також навчальні заклади для роботи над процесом моніторингу та навчання чинних і потенційних акторів.
***
Сьогодні українські міста, окрім війни, зіштовхуються з тими ж викликами, що й більшість європейських: зміною клімату, пандеміями, економічною нестабільністю. Однак війна додає новий вимір до цих проблем, ускладнюючи їх вирішення та створюючи нові загрози для міської інфраструктури і життя громад.
Україні потрібні не лише рішення для відбудови зруйнованих міст, а й стратегії адаптації до реалій воєнного часу, враховуючи невизначеність його тривалості. Важливим є не просто відновлення, а створення витривалих, гнучких міст, здатних реагувати на сучасні виклики та бути комфортними для мешкан_ок. Досвід інших міст, не лише європейських, може стати цінним джерелом знань для України. Вивчення найкращих світових практик дозволить українським містам ефективніше реагувати на загрози й адаптуватися до нових реалій.
У подальших публікаціях ми говоритимемо про різні підходи для підвищення стійкості міст: щоб дізнатися про адаптацію до змін клімату та боротьбу з підтопленнями, ми звернемося до кейсів Ротердама та Фрайбурга; в розрізі природних катастроф розглянемо досвід міста Сендая в Японії; про стійкість супроти воєнної агресії говоритимемо на прикладі підземного Хельсінкі.
Цей серія статей є результатом навчального семінару Learning from urban resilienсe international — transfer points for Ukraine у рамках проєкту DAAD Ukraine digital: securing academic success in times of crisis за підтримки Federal Ministry of Education and Research (BMBF). Цей семінар відбувся у співпраці Райнланд-Пфальцького технічного університету Кайзерслаутерн-Ландау (RPTU) та Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА) з залученням студентів-архітектор_ок, містопланувальни_ць та географ_инь з КНУБА, КНУ, ХНУМГ ім. О.М. Бекетова та ОДАБА.
Кураторками курсу є Любов Апостолова-Сосса, кандидатка технічних наук, завідувачка кафедри міського господарства факультету урбаністики та просторового планування Київського національного університету будівництва і архітектури, та Анна Кузишин, містопланувальниця й архітекторка (працівниця кафедри міського планування Райнланд-Пфальцького технічного університету Кайзерслаутерн-Ландау (RPTU).
Джерела
1. Agenda 2030. https://sdgs.un.org/goals
4. Resilient Cities Network. https://resilientcitiesnetwork.org/what-is-urban-resilience/
5. Rifkin, J., 2022: Das Zeitalter der Resilienz: Leben neu denken auf einer wilden Erde. Frankfurt, New York.
6. Dosch, F.; Einig, K.; Jakubowski, P.; Kawka, R.; Kurnol, J.; Rauch, C., 2022: Zeitenwende auch für die Raumordnung? Konsequenzen des Ukrainekrieges für die Raumentwicklungspolitik in Deutschland. Informationen zur Raumentwicklung (IzR) Heft 4/2022, 10–25
7. De Flander, K.; Hahne, U.; Kegler, H.; Lang, D.; Lucas, R.; Schneidewind, U.; Simon, K.-H.; Singer-Brodowski, M.; Wanner, M.; Wiek, A., 2014: Resilience and Real-life Laboratories as Key Concepts for Urban Transition Research / Resilienz und Reallabore als Schlüsselkonzepte urbaner Transformationsforschung. Zwölf Thesen. GAIA — Ecological Perspectives for Science and Society 23/3: 284–286.
8. Kaltenbrunner, R., 2013: Mobilisierung gesellschaftlicher Bewegungsenergien — Von der Nachhaltigkeit zur Resilienz — und retour? Informationen zur Raumentwicklung (IzR). Heft 4.2013: 287–295.
9. Kegler, H., 2021: Resilienz: Strategien & Perspektiven für die widerstandsfähige und lernende Stadt. Bauwelt Fundamente Band 151. Boston.
10. UN Habitat, o. J.: Resilience and Risk Reduction | UN-Habitat. https://unhabitat.org/topic/resilience-and-risk-reduction
11. Hafner, S.; Hehn, N.; Miosga, M., 2019: Resilienz und Landentwicklung. Vitalität und Anpassungsfähigkeit in ländlichen Kommunen stärken. München.
12. DAAD. https://www.daad.de/en/information-services-for-higher-education-institutions/further-information-on-daad-programmes/ukraine-digital/
13. KNUCA. https://www.knuba.edu.ua/faculties/fupp/kafedri/kafmg/staff/?utm
14. RPTU. https://ru.rptu.de/fgs/stadtplanung/team/anna-kuzyshyn-msc
Чільне фото: Unsplash / Marti Sesarino
