Комсомольський (Північно-Броварський) масив — один з найбільш яскравих київських житлових районів 1960-х років, але сьогодні він проігнорований містом. Його початкова назва забута, місцеві жителі і городяни називають його «Дарницею» по прилеглій станції метро. Про те, що район чимось виділявся раніше, нагадують лише численні мозаїки і великий напівкруглий будинок біля метро «Дарниця». Все інше ж поступово руйнується і деградує.

Архітектори масиву С. М. Вайнштейн, І. Я. Шилін, А. І. Заваров, В. І. Єжов (КиївЗНДІЕП). Район розташовано на лівому березі Дніпра, між станціями метро «Дарниця» і «Чернігівська». Забудова обмежена вулицями Генерала Жмаченка, Андрія Малишка і Миропільською.

Експеримент: школи, дороги і торгівля

У всій піздньорадянській літературі і періодиці, присвяченій київському будівництву, Комсомольський масив називають експериментальним або ОПЖР (рос. образцово-показательный жилой район). У чому полягала суть експерименту?

На відміну від жорстких соціальних експериментів 1920-х (комунальний побут, фабрики-кухні та інтернати), за часів Відлиги цей дослід ставив наголос швидше на архітектурі і міському плануванні, ніж на суспільстві. З перших будинків Комсомольський став полігоном для випробування нових серій будинків і конструктивних рішень.

На початку 1960-х тут було збудовано ряд перших в Україні панельних дитячих садків. Жоден з цих проектів в підсумку не став типовим. На початку 1970-х, під час забудови другої черги масиву, також був застосований індивідуальний проект дитячих садків зі збірного залізобетону. Проект виявився більш вдалим, на масиві його повторили в шести екземплярах, але за межі Комсомольського він так і не вийшов. Дитячі садки істотно не змінилися за минулі десятиліття, проте існує ризик втрати первісного вигляду через повсюдну термомодернізацію.

Школи тут помістили в окреме «шкільне містечко», що складається з чотирьох установ, три з яких стоять в одному мікрорайоні. Як і у випадку з дитячими садами, школи побудовані за індивідуальними проектами. Одну зі шкіл (НВК «Домінанта») споруджено за оригінальним павільйонним проектом, де класи згруповані в окремих павільйонах, з’єднаних заскленим коридором. Школа одноповерхова, кожен клас обладнаний верхнім світлом, між павільйонами створені озеленені патіо. Торці павільйонів були прикрашені карбованими рельєфами. Приблизно до кінця 2000-х років школа зберігала первісний вигляд. За останні роки будівля була утеплена, через що втрачено оригінальне забарвлення фасадів; вікна верхнього світла були забудовані; територія огороджена парканом із силікатної цегли.

Інші школи піддалася більш «класичній» деградації — в них замінені оригінальні чорні дерев’яні віконні рами на білі пластикові; перебудовані вхідні групи; забудовані вікна; змінено колір фасаду. Кілька років тому на місці загальношкільного стадіону був побудований критий льодовий стадіон.

Крім того, розміщення шкіл в окремому кварталі спричинило за собою їх віддалення від житлових будинків. В результаті діти змушені в будь-якому випадку перетинати проїжджу частину, щоб потрапити до школи.

До побудови Комсомольського масиву торгові і громадські установи було прийнято розміщувати в перших поверхах будинків. Це спричиняло певні незручності — захаращення двору вантажними автомобілями і службовими приміщеннями магазинів. На Комсомольському ж торгівлю вперше винесли в окремі 1- та 2-поверхові блоки, рівномірно розподілені по масиву. Ще одне нововведення Комсомольського — відсутність транзитних магістралей. Багато київських масивів розділені великими магістралями, що ускладнюють комунікації і створюють шум і забруднення (бульвари Перова і Дружби Народів, проспект Маяковського, Чоколівський бульвар, проспект Бажана). Комсомольський ж відділений від великих магістралей зеленою зоною (проспекти Броварський та Визволителів, вулиця Братиславська), а внутрішні вулиці мало завантажені.

Перший подібний комплекс — «Північний», було збудовано 1967 року на розі Космічної і Миропільської. Автори проекту С. М. Вайнштейн, М. І. Гречина, В. І. Єжов, В. І. Старіков, Ю. І. Ільченко.

Всього їх дев’ять — три на вулиці Малишка, чотири на Миропільській, два на Дарницькому бульварі. За останні 20 років архітектурний вигляд будинків соціально-побутового обслуговування був порушений вивісками, зміною фасаду і скління.

Якщо шкільне містечко можна вважати невдалим аспектом експерименту — школи знаходяться занадто далеко від житла, потрібно переходити вулиці, то досвід спорудження окремих суспільно-торгових центрів використовується досі. Двоповерхові побутові комплекси Комсомольського згодом еволюціонували в універсами і торгові центри, які будували до початку 1990-х.

Житло

Першу чергу Комсомольського масиву (вулиці Миропільська, Шалетт і Юності) почали забудовувати п’ятиповерхівками типової серії 1-480. Виняток — 12-поверхівки (до речі, перші в Україні панельні будинки такої висоти) на Космічній вулиці.

Друга черга масиву забудовувалася 9-, 12- і 16-поверховими будинками серій 1-464А, БПС-6, 96 і 1КГ-480. Передбачаючи суперграфіку Троєщини, на Комсомольському будинки вперше розцвітили зеленою, жовтою, синьою і коричневою керамічною плиткою. На жаль, зараз фасади будинків кустарно утеплені, що порушує колірний експеримент.

1976 року в мікрорайоні між Дарницьким бульваром і вулицею Жмаченко було збудовано півкілометровий 12-поверховий панельний житловий будинок серії 1-464А-52/12. Для надання йому напівкруглої форми секції були споруджені у формі трапеції, що спричинило за собою зміну планувань квартир.

Про успіх колірного рішення масиву судити складно. Але про що точно можна сказати — всередині цих будинків жити не дуже комфортно. У квартирах серії 1-464 влаштовані прохідні кімнати, напівкруглий будинок через його форму має проблеми з інсоляцією приміщень, а площа квартир в серії 1КГ-480 — всього лише 22-30 кв. м.

На західній околиці району, біля станції метро «Дарниця» наприкінці 1980-х та на початку 1990-х було збудовано комплекс цегляних 16-поверхівок для радянської номенклатури. Ці будинки різко вирізняються серед оточуючої забудови. По-перше, як і решта подібних комплексів у Києві, вони поставлені у сквері. Класичне подвір’я відсутнє, натомість будинки оточені газонами, доріжками і лавками. На щастя, цей простір не деградував за минулі з побудови 20-25 років, не зважаючи на те, що склад населення будинків змінився.

Забудову кінця радянської доби завершує величезний універмаг «Дитячий світ» 1987 року побудови. Наприкінці 1980-х цей золотий паралелепіпед став найбільшим універмагом УРСР. Асортимент універмагу не змінився з кінця 1990-х — він досі являє собою ринок з радянськими інтер’єрами та китайським наповненням. Зважаючи сучасний попит, за останні десять років навколо старого «Дитячого світу» виросли численні великі і малі дитячі магазини. Вони перетворили всю ділянку вулиці Малишка біля метро на суцільний ринок.

Час від часу здійснюються спроби забудувати ту чи іншу ділянку Комсомольского. Так, не зважаючи на протести місцевих жителів, на розі Миропільскої і Малишка за останні кілька років виріс багатоповерховий каркас торгового центру, що затуляє вікна сусіднього будинку. А у лісі між вулицями Жмаченка і Шалетт також попри бажання корінних «комсомольців» будується черговий монолітно-каркасний ЖК на додачу до висоток на Дарницькому бульварі.

Як і решта київських масивів, Комсомольский потерпає від стихійної малої та великої торгівлі, щільної забудови, руйнації публічних просторів і безвідповідальності населення. Але у цьому випадку від байдужості містян і міського керівництва страждає район, який колись був взірцем архітектури Відлиги, і який при належному догляді міг би стати нехай не пам’яткою, але просто приємним місцем для життя.

Ми хочемо стати кращими і потребуємо вашої думки.
Будь ласка, заповніть коротку анкету (гугл форма), це займе не більше 3 хвилин.
Дякуємо за співпрацю!

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі