Цей текст є розповіддю українського архітектурного колективу «Urban куратори» про конкурсний проект перетворення колишньої Фабрики повидла у львівському районі Підзамче на місце для творчості.

Народження проекту

На початку червня 2015 року будівля Фабрики повидла у Львові була викуплена приватною фундацією Harald Binder Cultural Enterprises задля створення там новітнього культурного центру, унікального для міста. Для Підзамче, району, який вважається одним з найбільш занепалих у Львові й традиційно має погану славу, і де, власне, знаходиться фабрика, такий культурний центр повинен стати одним із каталізаторів його ревіталізації.

Для засновника фундації, Гаральда Біндера, проект Фабрики повидла є не першим у Львові. З 2006 року у місті успішно діє Центр міської історії Центрально-Східної Європи — неурядова академічна інституція, що розвиває мистецькі проекти, присвячені вивченню міської історії (urban history) цього регіону.

Для об’єктивного вибору концепції перетворення Фабрики у новітній культурний центр було проведено закритий архітектурний конкурс, до якого запросили п’ятьох учасників, серед яких окрім Urban кураторів (Київ), взяли участь ще Baumhauer Architects (Берлін), Дроздов і партнери (Харків), Atelier Stefan Rindler (Відень), Зелемінь (Львів). Конкурс тривав близько 1 місяця, після чого кожен з учасників презентував свою концепцію для замовника (У конкурсі переміг проект Atelier Stefan Rindler—Mistosite).

На відміну від інших учасників конкурсу, наша команда, Urban куратори, не є класичним архітектурним бюро. Ми, радше, є громадською організацією, яка тісно співпрацює з професійними архітекторами і орієнтована на міждисциплінарні рішення урбаністичних проблем. Над даним проектом Urban куратори працювали разом з київським архітектором Єгором Штефаном. Ця міждисциплінарність присутня у всіх наших рішеннях упродовж всієї роботи над цим амбітним проектом. Ревіталізація Фабрики повидла є цікавою для нашої команди зокрема через те, що тут ідеться про раніше знехтуваний простір, що має потенціал для громади та вплив на суспільство.

Підзамче

«You can look down on me as long as you look at me». Ми обрали цей приклад вуличного мистецтва для проекту не випадково. Адже на Підзамче з центру дійсно дивляться зверху (переважно з Високого замку).

Підзамче поєднує в собі географічну близькість до туристичного усім відомого центру міста та внутрішній дух справжнього Львова. Цей район завжди був дещо іншим, невивченим та мало кому знайомим. І саме на це, на нашу думку, натякає Андрій Бондаренко, автор єдиного на сьогодні путівника по Підзамчу:

«Історію Львова нині прийнято вивчати на прикладі площі Ринок. Там справді можна побачити багато гарного. Львів, взагалі, дуже гарне місто. Але у кожного міста, як і в кожної людини, є свій внутрішній світ...»

На це є свої причини. Це можна зрозуміти, коли туди потрапляєш сьогодні. Протягом значного часу, північний Львів слугував для міста свого роду заднім подвір’ям з господарством та обладнанням. З іншого боку, інакшість Підзамча лише додає якості до міського genius loci. Якби всі райони мали більш-менш однаковий дух і, відповідно, вигляд, то місто було б нудним. Саме тому передати цю «особливість» місця в проекті Фабрики для нас особливо важливо.

Дивовижним є ставлення мешканців міста до Підзамча як до дуже віддаленого району, хоча дістатися його пішки від Площі Ринок можна менш як за 15 хвилин. Головна причина — це бар’єр у вигляді залізниці, яку збудували тут у 19 столітті. Свого часу це спричинило розвиток промисловості в районі і закріпило за ним образ робітничої частини міста. Залізниця, що проходить крізь район сьогодні, має чималий вплив на його міську та соціальну структуру. Врешті, вона стала невід’ємним елементом місцевого ландшафту та формує його ідентичність.

Колії пронизують місцеві квартали та фабрики. Колись по них доставляли товари та сировину. Це підтримувало тутешнє життя. Сьогодні вони вписалися в місцеву картину як ніде у Львові. Нам спало на думку, що такі елементи як колії, ворота та вагони чи вагонетки повинні сьогодні бути переосмислені для проекту Фабрики повидла, стати одним з інструментів збереження духу району та ідентичності місця.

Якщо залізниця для Підзамча є бар’єром, то вулиця Богдана Хмельницького є його зв’язком із рештою міста. Це найбільш жвава вулиця в районі як у плані транспорту, так і міського життя. Уздовж неї зосереджено найбільшу кількість громадських сервісів та установ. До неї примикають залізнична станція, численні магазини, маленькі площі, церква тощо.

Фабрика повидла, яка розташована саме на цій вулиці, має безумовний пріоритет. Критично важливим є і те, що вона розташована в місці, де вулиця різко повертає. Окрім того, на Жовківській рогатці (історична назва цього місця) зустрічаються та нашаровуються три види міського простору:

  • міські квартали з їх рядовою забудовою, подвір’ями, вулицями-коридорами та активним фронтом забудови, маленькі площі;
  • промисловий ландшафт із будівлями фабрик, обширними огородженими територіями, залізничними коліями, що їх поєднують;
  • сільське передмістя з його садибами, садами, господарськими подвір’ями.

Три види простору у поєднанні генерують специфічну ідентичність цього місця. Ми вирішили використати це поєднання видимих та асоційованих ознак — застосувати їх для проекту та програми фабрики. Тому виділили найвиразніші асоціативні ознаки цих видів міського простору.

Хоча в уяві львів’янина Підзамче — традиційно промисловий район, його важливою ознакою є безпосередня близькість до села Знесіння, яке сьогодні поглинуте містом. Тим не менше, уже міське життя у Знесінні досі носить сільський характер. Тут люди проживають у невеликих садибах зі своїми земельними ділянками, городами та садами. З містом їх часто пов’язує робота і культурна потреба. Взаємозв’язки між сусідами носять тут особливо інтенсивний характер.

З цих міркувань ми розглянули Фабрику повидла, яка розташована поруч зі Знесінням як зв’язок між містом і селом, між їх типологіями та способами життя, що пропонує можливість якісного взаємообміну.

09.jpg

Фабрика

Фабрика повидла на Підзамчі — це малий об’єкт міського ландшафту, який, однак, виражає всю його суть. Менше ніж за рік до конкурсу проводився практикум на тему перетворення пост-індустріальних будівель для потреб культурних індустрій. На цьому практикумі Фабрику повидла розглядали як модель для ревіталізації інших пост-індустріальних об’єктів. Однак, як в результаті виявила одна з команд, фабрика не може бути моделлю такої ревіталізації, а радше є винятком із правил. У порівнянні з іншими промисловими об’єктами поблизу, Фабрика є не лише надто малою, але й позбавлена інших характерних ознак для промислової будівлі таких як промисловий масштаб чи машинна естетика. З цієї причини ми бачимо Фабрику повидла не як прототип, а радше як лабораторію для ревіталізації через культуру та творчі індустрії, а саме:

  • лабораторію появи та тестування ідей, які можуть потім поширюватися на інші промислові будівлі Підзамча, Львова, України;
  • лабораторію для створення та розвитку проектів для Фабрики повидла, Підзамча, Львова;
  • місце, де знаходять натхнення;
  • лабораторію для зрощування таланту і вмінь.

В свою чергу, це вимагає від нас ретельніше враховувати контекст і аж ніяк не відривати Фабрику від нього.

Заявлену мету пропонуємо досягати таким поєднанням архітектурних, символічних та організаційних засобів:

  1. Організаційні. Офіс адміністрації працює як think tank» який залучає міждисциплінарну команду для створення стратегій і тактик перетворення пост-індустріальних об’єктів. Цей офіс працює на Фабриці повидла як на експериментальному майданчику з прив’язкою до контексту Підзамча та ширше. В майбутньому цей think tank могтиме розробляти стратегії і для інших схожих об’єктів і таким чином розповсюджувати зерно знань та вмінь на решту району та за його межі.
  2. Символічні. «Мандруюча сцена» — таке гасло для нової платформи розмаїття культурних та трансдисциплінарних подій, покликаних ревіталізувати безпосереднє середовище та оточення фабрики. Це гасло має своє конкретне фізичне вираження у вигляді дрезини, що рухається по коліях. Ця платформа на дрезині переносить на собі події, які можна пересувати по фабриці, а її колії можна продовжувати у сторону занедбаного місця поруч із фабрикою. Це така собі метафора екстенсивного розвитку фабрики.
  3. Архітектурні. У цій проектній пропозиції ми свідомо намагалися уникнути традиційних архітектурних підходів в український практиці, які націлюються зазвичай на естетизацію чи створення архітектурної виразності. Існуюча будівля фабрики вже є достатньо виразною. Наш проект прагне лише надати суті на додачу до існуючого виразного образу. Таким чином пропозиція орієнтована більше на процес і працює з поняттями програмної функції існуючої споруди та її простору. Архітектурні засоби слугують виключно для створення базового фізичного середовища для очікуваних процесів.

Збереження

Для такого завдання важливим є посилити ідентичність місця (Фабрики повидла, Жовківської рогатки, Підзамча і т. д.). Загалом, проект передбачає максимальне збереження та перевикористання всіх конструкцій та матеріалів, що є на Фабриці. На додачу до цього, обов’язковою умовою конкурсу було збереження самого фасаду будівлі, який є пам’яткою. Йдеться про ту частину, що має характерний неороманський стиль. Окрім консервації цієї частини фасаду, у проекті запропоновано влаштувати буферну зону перед ним у вигляді газону. Цей газон потрібно виконати з особливою ретельністю, що у порівнянні із пошарпаним законсервованим тиньком збереженого фасаду покликане створити відчуття давньої руїни, а відтак цінності цього елементу будівлі.

У частині фасаду, який виконано в еклектичному стилі 19 століття і вже не охороняється як пам’ятка, пропонується влаштування вітрини кафе, а перед нею — літнього майданчику із абразивного тротуарного мощення. Це створить додатковий доступ на Фабрику з вулиці та посилить проникність фасаду. Таким чином суміщаються два підходи — оборонна замкова естетика охоронної частини і запрошувальна відкритість примикаючої частини, яка нагадує звичайну регулярну забудову, яку можна зустріти будь-де у місті. Унікальність та пересічність розташовані поруч.

Програма

Концепція організації програми для Фабрики повидла базується на таких критеріях:

  • конкурсне завдання від клієнта;
  • тимчасове (проміжне) використання — функції та події, що відбувалися раніше на фабриці;
  • поєднання та накладання функцій, зумовлене обмеженим простором.

Згідно конкурсного завдання на фабриці слід передбачити такі функції:

  • виставковий простір;
  • багатофункціональна зала для виконавчого мистецтва (театр, кіно, музика тощо);
  • мистецькі майстерні;
  • репетиційні кімнати для хореографії і театру;
  • музична студія;
  • 2-3 малі конференц-кімнати;
  • кафе, яке можна використовувати для громадських подій;
  • мистецько-сувенірна крамниця;
  • бібліотека;
  • житлові кімнати;
  • офіс адміністрації;
  • складські приміщення;
  • туалети;
  • багатофункціональне подвір’я.

Десь через десятиліття після того, як фабрика втратила свою первинну функцію як промисловий об’єкт, люди почали наповнювати ці простори новою суттю. Це тимчасове використання несло в основному мистецький характер (виставки, фестивалі, покази мод тощо), однак не тільки. На фабриці проводили також різні воркшопи та громадські зустрічі, що допомагало формувати громаду. Ми вважаємо таку функцію особливо важливою для цього місця, оскільки існує значний громадський запит на громадський центр у цьому районі. До того ж, інші колишні заводські клуби чи будинки культури втратили свою роль місць зібрання громади.

Фабрика повидла — це досить мале місце із загальною площею близько 1020 м2. Відтак складно вписати усю заплановану функціональну програму без значного розширення площ. У нашому проекті ми намагалися уникнути будівництва додаткових споруд на ділянці чи надбудови додаткових поверхів на вже існуючі. Через це ми обрали стратегію накладання функцій, їх продовжуваності та розмивання меж поміж ними. Також ми запропонували різні функції протягом різних періодів доби, тижня чи довшого часу. Це дозволить урізноманітнити та посилити інтенсивність використання простору.

12_2.jpg

В майбутньому, програма фабрики може розширитися та зайняти більше простору, особливо за рахунок сусідніх недовикористаних територій. Це дозволить додати нових функцій таких як спорт, житло (коротко та довготермінове), робочі та житлові студії, театральні зали, більше виставкового простору чи майстерень для нових творчих індустрій. Всі ці функції потрібно впроваджувати базуючись на досліджені та аналізі потреб місця та запитів ринку.

Планувальні рішення

Серед задач нашого проекту є створення умов для максимальної комунікації/перетинання культури, ремесла, новаторства, підприємництва, громадської участі і т. п., — тобто до максимально гнучкої планувальної структури. В умовах реконструкції, маючи справу з існуючою спорудою та історичним контекстом, це велика задача. Ми пропонуємо вирішити її наступними засобами:

  • Вибудовувати ланцюжок функцій, які процесуально продовжували б одна одну, наприклад:
    • Виставковий простір, як одна з найбільш публічних функцій, розташовується на першому поверсі. Для посилення зв’язку з подвір’ям, пропонується зробити велику вітрину (яка відкриватиметься у теплу пору року). Це дозволить максимально привабити людей, що заходять на фабрику, заохотить їх звернути увагу та відвідати виставку.
    • На другому рівні, виставковий простір переходить у простір мистецьких студій. Таким чином, створення мистецтва стає частиною його споглядання та сприяє його розумінню.
    • Кафе, яке слугує додатковим зв’язком між вулицею та виставкою, створює відчуття неформальності мистецтва у повсякденному житті. Так само як пиття кави, знайомство з мистецтвом стає тут повсякденною практикою львів’ян.
  • Більш камерні та приватні функції, такі як офіс адміністрації чи резиденції, розташовуються у вежі, яка має свій окремий вхід.
  • Додаткові циркуляційні зв’язки завдяки новим пройомам та припіднятому циркуляційному проходу крізь будівлі та над подвір’ям. Це створює відчуття єдності простору та багатство просторових вражень.
  • Додаткова увага приділяється спільному простору та створенню доступу до всіх публічно відкритих місць на фабриці.

Подвір’я

Будівлі фабрики розташовані довкола та орієнтовані на внутрішнє подвір’я. Нашим проектом ми пропонуємо зберегти його функцію центрального простору, звідки здійснюється вхід у всі будівлі. Більшість відкритих для відвідувачів установ (наприклад, виставковий простір, театральний хол, фойє офісу) напряму пов’язані з подвір’ям.

14.jpg

Подвір’я слугуватиме основним місцем подій і не повинно бути спеціально запрограмоване для якоїсь конкретної функції. Скоріше воно буде пристосоване для проведення відкритих лекцій, кінопоказів, вистав, виставок, зустрічей громад, практикумів, семінарів тощо. З іншого боку, його нерегулярна форма у плані створює два різні простори, які не мають чітких меж між собою, а радше накладаються один на одного. Частина подвір’я біля театрального корпусу має широку регулярну форму, і передбачається, що вона функціонуватиме як громадський двір. У частині поруч із виставковим корпусом повинні проходити майстерні та ремесла. Обидві частини можуть захоплювати одна одну в залежності від потреби і додаватися одна до одної.

Таке рішення з подвір’ям є хорошим прикладом програмного зіштовхування функцій, яке у цьому проекті використовується і для інших просторів фабрики:

  • бібліотека + конференц-зали і переговорні кімнати;
  • виставка + мистецькі майстерні;
  • кафе + магазин;
  • бар на даху + міський сад;
  • театральна зала + вестибюль + репетиційні.

Ця стратегія покликана створити непередбачувані програмні ситуації, які мають потенціал започаткувати нові сенси та прецеденти просторової організації фабрики.

Окрім будівель, подвір’я має зв’язок із вулицею (з заходу), подвір’ям школи № 7 (з півночі) та сусіднім недовикористаним промисловим двором (з південного заходу). У проекті пропонується відкрити проходи до цих сусідніх зон, що дозволить інтегрувати їх між собою. Таким чином можна говорити про зв’язування відкритих просторів школи та фабрики та їх програмне посилення і взаємопідтримку. Іншим актуальним предметом обговорення є використання сусіднього промислового двору для тимчасових функцій (наприклад, паркування протягом публічних заходів).

Щоб унеможливити паркування автомобілів перед будівлею, а відтак розширити зону її візуального сприйняття, вздовж бордюру тротуару, паралельно пропонованій велодоріжці, розміщуються велостійки, які також працюють обмежувачами для автомобілів.

Наскрізна циркуляція

Просторова концепція ґрунтується радше на процесах, які відбуватимуться на фабриці, ніж на архітектурній естетиці. Хоча вигляд будівлі не є головним фокусом нашої уваги, проект пропонує деякі заходи, які б дозволили відбуватися очікуваним процесам. Основним об’єктом тут є припіднятий циркуляційний прохід, що пронизує будівлі фабрики. Наслідуючи ідею вулиці в повітрі, цей перехід виконує ряд функцій:

  • забезпечує додатковий доступ до всіх просторів, відкритих для громадськості (основний доступ здійснюється через подвір’я);
  • створює додаткові просторові відчуття;
  • посилює внутрішню логістику фабрики;
  • служить додатковим засобом евакуації.

19_1.jpg

Енергоефективність та повторне використання

Згідно з нещодавно прийнятим змінами до Закону України про альтернативну енергетику, електроенергія, вироблена з альтернативних джерел, може реалізуватися за зеленим тарифом. Це означає, що відновлювальне виробництво енергії є потенційно привабливою інвестицією. Проект передбачає деякі заходи з підвищення енергоефективності, які можуть бути вигідними у довготривалій перспективі.

Сонячна енергія для опалення бібліотеки

У проекті пропонується використовувати сонячні колектори для нагріву води. Ця система у поєднанні з традиційним опаленням зможе підвищити ефективність системи клімат-контролю у приміщеннях фабрики. Сучасні сонячні колектори працюють при низьких температурах та малому освітленні. Вони здатні нагріти воду до кипіння навіть при мінусовій навколишній температурі. Площа сонячних колекторів як основної системи, необхідної для опалення інтер’єру бібліотеки (250 м2), складає 76 м2. У теплу погоду цю систему можна використовувати як джерело теплої води для побутових потреб. Ціна необхідної кількості сонячних колекторів становить близько €15 000 — 20 000.

Для підвищення термостійкості огороджуючих конструкцій пропонується реставрувати автентичні дерев’яні вікна (така технологія широко використовується у Львові в рамках спільної програми з GIZ). Надміру пошкоджені вікна пропонується замінити на нові.

Збір дощової води

Проект передбачає встановлення на фабриці системи водопостачання з подвійним контуром:

  • Біла вода — профільтрована з міської мережі — використовуватиметься для ванн, умивальників та кухонних потреб, а також у житлових кімнатах.
  • Сіра вода — зібрана дощова вода та використана біла вода. Дощову воду пропонуємо використовувати для поливу рослин у міському саду, газону, а також для влаштування тимчасового відкритого басейну. Решту сірої води можна використовувати для технічних потреб та зливу.

Вітрова енергія для освітлення фабрики

У проекті пропонується встановити вітрову турбіну на даху театрального корпусу, серед міського саду. Розрахункова потужність від 1 до 4 кВт, при швидкості вітру мінімум 3.5 м/с. За грубими розрахунками, щоб освітити фабрику достатньо 2 кВт/год. Попередня ціна такого вітрового генератора складає близько €10 000.

Серед інших заходів з покращення ефективності освітлення пропонуємо використовувати датчики руху, які контролюватимуть увімкнення/вимкнення світла, та енергозберігаючі світильники.

Збір сміття

Ми віримо, що ефективна система збору та сортування відходів є запорукою безпеки, доступності та естетики на фабриці. Ми вважаємо за необхідне культивувати відповідальність щодо довкілля серед резидентів фабрики та місцевої громади. Програма розподілу та повторного використання відходів може стати однією із найбільш постійно діючих на фабриці і може принести чимало позитивних результатів, таких як навчання, покращення місцевої екології тощо. Для цього ми пропонуємо:

  • Встановлення чотирьох підземних контейнерів місткістю 800 літрів для збору органічних відходів, для перетворення їх у компост. Цей компост потім можна використовувати для удобрення ґрунту у міському саду на даху.
  • Упродовж адаптації фабрики додаткова одноповерхова будівля у північно-східній частині використовуватиметься для збору та сортування паперу, пластику, батарейок, ламп, скла тощо.

Повторне використання матеріалів

Під час огляду на фабриці було знайдено деякі унікальні матеріали, зокрема, чавунне шестигранне мощення та дерев’яні конструкції.

У проекті пропонується повторне використання чавунного мощення для підлоги інтер’єрів громадських приміщень (театральна та виставкова зала). Недостачу як для інтер’єру, так і для відкритого простору можна компенсувати за рахунок нової бетонної плитки-репліки. Цю плитку-репліку можна виготовити використовуючи оригінальну чавунну плитку як матрицю. Таке мощення створить відчуття відповідності та неперервності простору, як внутрішнього, так і зовнішнього.

На додачу, існуючі дерев’яні конструкції, включно із демонтованими балками, які було знайдено на ділянці, пропонується повторно використати та наочно виставити в інтер’єрах мансард (бібліотека та бар).

Стадійність

Для розуміння стадійності будівництва у проекті ми намагалися спершу уявити кінцевий результат. Це дозволило проаналізувати заходи, необхідні для його досягнення. В результаті, враховуючи необхідність посилення існуючих конструкцій та усунення пошкоджень, пропозиція розділяє будівельні роботи на три стадії.

1 stage-01.jpg

Стадія 1. Адаптація театрального корпусу та вежі

Пiсля попереднього огляду виявилось, що театральний корпус потребує найменших втручань серед усіх інших в плані перепланування та замін конструкції. Окрім того, цей корпус уже використовувався для проведення публічних заходів, концертів, вистав, вечірок. Найважливішим тут є створення необхідних умов роботи: влаштувати туалети, водо- і теплопостачання тощо.

Одним із необхідних заходів є створення адміністративного офісу фабрики у першому та другому поверхах вежі. Це дозволить команді фабрики оперативно працювати на місці від самого початку.

Стадія 2. Адаптація та реконструкція виставкового корпусу

Виставковий корпус потребує більшого втручання та складніших технологічних рішень. І хоча ці технологічні рішення та обладнання мають високу початкову ціну (закупівлі та встановлення), вони є більш ефективні у використанні.

Першочергово у цьому корпусі пропонується влаштувати кафе із магазином, які повинні стати важливим джерелом надходжень. Кафе планується з двома виходами (на вулицю та у подвір’я) і, таким чином, створить додатковий зв’язок для приваблення відвідувачів всередину Фабрики. Паралельно пропонується облаштовувати мистецькі майстерні та виставковий простір, що здаватиметься в оренду. Нарешті, облаштування бібліотеки у мансардному просторі будівлі завершить адаптацію виставкового корпусу.

Стадія 3. Розширення подвір’я та демонтаж додаткової будівлі

Третя будівля фабрики (одноповерхова споруда у північно-західній частині ділянки) згідно з проектом не має чітко визначеної функції. Під час двох перших стадій передбачається використовувати її як додатковий накритий простір для майстерень чи публічних заходів. Впродовж повсякденного життя фабрики цей простір повинен працювати як склад та місце сортування і розподілу відходів.

Після завершення двох перших фаз адаптації, можливий варіант демонтажу цієї споруди. Це зробить відкрите подвір’я більш зрозумілим у просторовому сенсі та звільнить місце для більших громадських заходів.

У випадку успішності проекту, існує потенціал розширення території за рахунок сусідніх недовикористаних будівель. Дві сусідні будівлі уздовж подвір’я можна в подальшому викупити та пристосувати для нових функцій, які можуть бути представлені на фабриці. Такі функції можуть включати спорт, житло (коротко- чи довготермінове), житлово-робочі студії, глядацький зал, розширений виставковий простір чи більше мистецьких резиденцій та майстерень тощо.

Стадія 4. Фінальна експансія

Остаточне розширення може включати решту споруд вздовж подвір’я, яке з’єднає фабрику з вулицею Новознесенською. Таке розширення може передбачати ґрунтовні перетворення на території.

Висновки

Проект ревіталізації Фабрики повидла пропонує створити простір для комунікації, навчання та творчості. Дизайн лише слугує цим ідеям. Основна увага приділяється не так зовнішньому вигляду, скільки принципам, які втілює простір фабрики: відкритості, прозорості, доступності, свободи. Менше дизайну означає більше місця для творчості, вираження та взаємодії. Єгор Штефан, архітектор проекту, обрав мовчазну (mute) архітектурну мову. Це дозволило зменшити тиск естетичної складової на смислову. Urban куратори, натомість, намагалися орієнтуватися скоріше на процеси, що протікатимуть на фабриці та довкола неї, а не на її естетику. У таких умовах будівля розглядається не як витвір чи об’єкт, а радше як засіб культивування творчої спільноти.

Створення умов для творчості та реалiзацiї потенцiалу кожної людини важливiше, нiж естетика/форма будiвлi. Творчість потребує незавершеності. Естетика цієї незавершеності повинна промовляти митцям та відвідувачам, що тут можна себе проявити і виразити. Незавершений простір можна змінювати, адаптувати і він далі залишатиметься гармонійним. Це пряма протилежність до надто впорядкованих інтер’єрів, які встановлюють надто тісні рамки, в яких відвідувачам не залишається нічого іншого, окрім як пасивно споживати не торкаючись, а митцям — рухатись по заздалегідь визначеному сценарію без можливості імпровізації.

У стерильні музеї не ходять більше одного разу. Культурний центр нової якості не повинен бути схожим на стерильний музей сучасного мистецтва. Зазвичай такі музеї не приваблюють постійних відвідувачів серед місцевих городян більше одного разу. Їх основна аудиторія — туристи. Якщо Фабрика повидла стане місцем великого тяжіння туристів, це може призвести до швидкої джентрифікації решти Підзамча і місцеві мешканці змушені будуть поступово переїхати деінде, як це вже трапилося у центрі Львова. Через це, саме підзамчани та львів’яни обрані головною цільовою аудиторією Фабрики повидла. Відповідно, для цієї групи необхідні якісно інші культурні активності на Фабриці.

Активізація спільноти (в першу чергу на Підзамчі) та вплив на культурне середовище має стати остаточним головним критерієм роботи та оцінки успіху нового культурного центру. Саме тому у проекті, на базі детального вивчення існуючої ситуації, ми намагалися передбачити потенційний ефект проекту за рахунок самого його існування та інтервенції у конкретну територію та громаду. Досягти цього, із врахування економічного контексту, ми можемо використовуючи лише мінімальні доцільні засоби та наслідуючи вищезазначені принципи, які має втілювати простір Фабрики.

Ми віримо в те що, Фабрика Повидла має всі шанси стати таким особливим місцем, що різко відрізнятиме його від інших культурних центрів України.

Команда проекту: Андрій Шуляр, Єгор Штефан, Анастасія Пономарьова, Ірина Яковчук

Ми хочемо стати кращими і потребуємо вашої думки.
Будь ласка, заповніть коротку анкету (гугл форма), це займе не більше 3 хвилин.
Дякуємо за співпрацю!

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі