Міріам Німеєр народилася в Мюнхені. Зараз живе в Цюриху і є партнеркою-засновницею Helsinki Zürich Office. Вона була запрошеною професоркою у Школі мистецтв Пітера Беренса Університету прикладних наук Дюссельдорфа і працювала дослідницею в Інституті міського дизайну Федеральної вищої технічної школи Цюриха. Вже третій рік Міріам є тьюторкою у Школі CANactions в Україні.

У рамках спільного проекту CANactions та Mistosite, в якому ми розповідитимемо про життя CANactions, навчання, розвиток міст, країну та можливості позитивних змін, Богдан Тишкевич поговорив з Міріам про проблеми та можливості розвитку українських міст.

Я архітекторка і міська дизайнерка, а також, можу сказати, міська планувальниця. Я є частиною Helsinki Zürich Office. Ми — три партнери. Я та інший партнер працюємо в Цюриху, а третій — у Гельсінкі. Наша компетенція — стратегічний міський дизайн. У нас є проекти в Фінляндії та Швейцарії, звичайно, а також у Німеччині, Швеції, Росії та Китаї. Ми усі троє дуже цікавимось, назвем це, урбанністю. Наша зацікавленість полягає у тому, щоби створювати місця, де люди можуть зустрічатися та взаємодіяти між собою.

Про інтегрований підхід

У школі CANactions я тьюторю і менторю групу студентів. Роблю це вже третій рік. Я навчаю ідеї інтегрованого підходу. Він полягає в тому, що ти фокусуєшся не тільки на одному аспекті, а дивишся на проект з різних точок зору та під різним кутом. Через соціальний аспект, через класичний просторовий аспект, морфологію. А також через мобільність, через економіку. Намагаєшся знайти цікаві точки і висновки у них всіх.

Завжди, коли ми починаємо проект, це також про людей, про команду. Кожен може висловити свою точку зору. Тому індивід також впливає, грає роль у проектній роботі. Як зробити так, щоби люди працювали разом? У CANactions є архітектори, географи, соціальні інженери. З різних точок зору люди приходять і працюють разом над проектом, що в кінці дає зовсім інші перспективи на проект. Це те, що ми називаємо інтегрованим підходом. Наступна ціль — як знайти найбільш цікавий аспект з цих різних точок зору. Як розробити проект зі всіма ноу-хау, які є навколо нього.

У цьому році ми зі студентами працюємо над одним об’єктом у Львові. Це Збоїща — район на межі міста, не в центрі. Ми розпочали з поїздки на об’єкт. З одного боку, була прогулянка навколо, перші враження. З іншого, вивчення в інтернеті, розмови з людьми на вулиці, спілкування з представниками міської ради.

Про Збоїща

Цілий район, це дуже велика територія. Ми зрозуміли, що його мало хто знає. Це спальний район. Там достатньо добре функціонує громадське життя, якщо говорити про літніх людей. Люди, які переїхали туди у 70-х роках, знають одні одних ще з тих часів. Тож в них є це громадське життя. Але нове покоління, яке переїздить зараз, дуже відокремлене. Приходять додому спати і наступного ранку знову їдуть на роботу. В них немає ніяких прив’язаностей до району. Це те, що ми вже зрозуміли.

Для мене було цікавим те, що там зовсім немає місць, де можна зустрічатись. Звичайно, ви можете сказати, що є місця для зустрічей. Якщо у вас діти, ви йдете на дитячий майданчик, де вони граються. Але це тільки маленька частина суспільства.

З іншого боку, є вуличні ринки, де ви можете зустріти літніх людей, вони ходять туди зависати, купувати та поговорити з сусідами, дізнаватися нові плітки. Але немає місць для молодих людей. Це те, чим я зацікавилась. Там немає центру, цей район повністю залежний від центру міста, він працює тільки разом з центром міста. З іншого боку, там високий автомобільний трафік. Також кажуть, що це достатньо кримінальний район, але коли ми розмовляли з людьми, ніхто не міг визначити цю кримінальність. Тож це просто чутки. Ми не знаємо точно, треба досліджувати більше.

Про Київ і Львів

Серед українських міст я була у Києві, Вінниці, Львові. Також не фізично, але працювала з Краматорськом. Країна дуже велика. Якщо взяти Львів і Краматорськ, це як відстань у світлові роки. Місто західного мислення, як Львів, обговорює з нами, як можна побудувати і розвинути місто так, щоб це підтримувало взаємодію і згуртованість. У Краматорську немає такого бачення, в них інші проблеми зараз.

Коли мова йде про розвиток міста, я думаю, що фокусування на сильних сторонах, як початкова точка, — це непогано. Львів як місто світової спадщини ЮНЕСКО має гарний старий центр, звичайно, вони мають продовжувати підтримувати цей сектор. Але коли ти розвиваєш сильну сторону, є сенс навчитися, як інші сектори можуть отримати більше вигоди від цього.

У порівнянні з Києвом Львів скучний. Не так багато всього відбувається, не так багато динаміки. Київ — це дуже велике місто, ти можеш відчути, що місто живе вдень і вночі. Львів теж діловий, але там менше молодих людей на вулицях. У Києві ти можеш знайти всі ці маленькі місця, де люди самі розпочали свій бізнес, намагаються продати свій власний продукт. Ти можеш бачити це, коли йдеш містом. Судячи з того, що я побачила, як класичний турист, Львів — це класичний український туризм, гарний в центрі міста, дуже традиційні ресторани, але не більше. Немає сприятливого середовища для більшого різноманіття.

Хрещатик — це чудова вулиця. Це не тільки вулиця, але і площа, це центр. Ця вулиця — справжній центр. Дивовижно, на скільки багато людей збираються там. Рішення про закриття руху один раз в тиждень, і всі заходи, які там проходять: практично кожен може знайти щось для себе. Я думаю, це дивовижний простір, я не знаю таких в жодному іншому місті. Також Поділ дуже гарний, мені він сподобався. Це майже як маленький Берлін. Можна знайти там бари та кафе, ресторани.

Про проблеми

Які проблеми в українських містах? Звичайно, класика. Це громадський транспорт. Зробити його більш привабливим. Я думаю, що велика проблема — це збільшення кількості машин. Де їх паркувати, особливо в Києві? Я думаю, це буде дуже значною проблемою наступні 5-10 років. Також проблема пішохідності. Часто тротуари або в дуже поганому стані, або їх взагалі немає, або занадто маленькі.

Проблема екології, забруднений ґрунт в деяких районах. До проблем екології також відсилає житловий фонд, який потребує реновації. Я думаю, що є багато зелені в містах, є потенціал переущільнити райони.

Якщо подивитися на центр Львова, побачимо середньовічні квартали, всередині яких подвір’я. Цей квартал формує вулицю, дуже чистий вуличний простір, де ходять люди. Натомість у структурі панельного району стоять одиничні будівлі, оточені зеленню. Вони не формують вуличного простору. Мені здається, що тут є потенціал для ущільнення. Рішення не в тому, щоби замість нижчої будівлі збудувати вищу на тому ж місці. Треба думати, як реорганізувати простір: де розмістити відкритий простір, а де будівлі. Коли я кажу про переущільнення, я маю на увазі перехід від публічного до приватного простору. Це найцікавіша частина — подивитися на це морфологічно.

Про зміни

Продукувати зміни у місті дуже просто. Думайте критично. Я б порадила відійти від того, що ви робите зазвичай і подумати критично. Постаратися підійти до цього зовсім з іншої точки зору. Це все, що вам потрібно зробити. Кожен має потенціал, і дехто вже використовує його.

Працюючи з українськими студентами, я зрозуміла, що багато людей очікують мати рішення вже, дуже швидке рішення. Це мислення, яке спрямоване на рішення. Коли є якась проблема чи якесь питання, вони змушують себе і дуже швидко приходять до висновку, вже його мають. Тому ще одна річ, яку я пораджу — зачекайте трохи, переварюйте, слухайте більше, думайте, чи це рішення насправді є правильним.

Я думаю, що найбільший капітал, який має ця країна — це молоді люди, молоде покоління. Вони дуже мотивовані, дуже позитивні. Дивлячись на всю боротьбу, яку веде ця країна, вона гарно тримається. У будь-якому випадку, країна має більше розраховувати на молодих людей. Має підтримувати, давати шанс здійснити свій вплив.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі