Серед тих, хто цікавиться історією київської архітектури і образом міста, популярним є вислів «Київ, який ми втратили». Але те, що ми дійсно втратили — це, скоріше, не архітектура, а те, що непомітно існувало між нею.

Гугл-пошук видає понад 1 мільйон 320 тисяч результатів на цей запит (російською мовою). Зазвичай, втрачений Київ асоціюється із десятками і сотнями знесених за останні 25 років зразків забудови пізньоімперського часу, зниклим із центру міста трамваєм та знищенням традиційних образів вулиць міста через неконтрольовану висотну забудову. Цей процес — постійна трансформація забудованого середовища — неодмінно супроводжує існування будь-якого міста. А надто, столицю новоутвореної держави в перехідний період, який затягнувся на чверть століття.

У зміні міської забудови, появі нових споруд і зовсім нових типів споруд на місці старих відкладається надлишковий фінансовий капітал. І, чим більше міська і державна економіка стає неоліберальною і глобалізованою, тим швидшими і масштабнішими є ці процеси. Причиною знищення історичної забудови і появи нових висотних офісів чи розпластаних по землі молів у центрі Києва може бути, в тому числі, і глобальний капітал (офшорний капітал також є глобальним), інвестиції якого координуються зі штаб-квартири в Лондоні чи іншому глобальному місті. Змінити ці процеси можливо лише через боротьбу з причинами.

Але очевидно, що «Київ, який ми втратили» — це, радше, не архітектурний Київ, а пейзажний. За часи незалежності в столиці України втрачено urban landscape, який складали не окремі знакові будівлі на правому березі Дніпра, а складна комбінація соціального і просторового. А саме: природного рельєфу, окремих пам’яток з усталеними видами на них, міської інфраструктури (насамперед громадського транспорту — трамвая, метро), планування і рядової забудови, причому, як історичної, так і нової масової житлової, яка з’явилась в два останні десятиліття радянської житлової програми.

Ці процеси почались, звісно, не в 1991 році. Але зараз неможливо сказати, що де-небудь в Києві все ще існує urban fabric — неперервна міська тканина, яка формує фон, нульовий рівень сприйняття соціальних відносин, практик, історій, процесів. Всі великі розриви в міській тканині, які з’явились за останні 25 років як наслідок обертання капіталу, підкреслюють соціальні та просторові протиріччя і нерівності. Тому вони і сприймаються так болісно тими, хто залишається пасивними заручниками і спостерігачами нових форм виробництва простору.

Несвідомо — киянами і киянками, які відчувають, як деградувало їхнє традиційне житлове середовище, байдуже, чи це радянський Виноградар, оточений з усіх боків більш масштабною забудовою, чи Старий Київ або Липки, з яких відсутність дешевих крамниць і послуг та можливість здати житло заможним іноземцям поступово витісняють старих мешканців.

Усвідомлено — активістами міських ініціатив, які прагнуть змінити усталені статуси-кво і зберегти бодай щось. Саме тому люди так жалкують за останніми уламками старого Києва — одинокими будинками на повністю знесених вулицях — бо вони слугують точками прив’язки до колишнього міського ландшафту, що асоціюється з приємними спогадами про міську повсякденність.

Обкладинка схеми міста "Київ туристичний". ПКО "Картографія", Київ, 1988 рік.

Цікаво, що жодна зі споруд на цьому популярному пізньорадянському узагальненому образі Києва не зникла, всі вони продовжують стояти. Тоді, у 1980-х, архітекторів та «відповідальних за пейзаж» партійних ідеологів радувало ось це протиставлення старого і нового: коли вже дозволене (храми), або просто звичайне старе (громадські споруди та пам’ятки) створювало прекрасний фон для модерністських веж. І навпаки, храми на тлі сучасних готелів та мостів здавалися особливо древніми, і тому цінними. З тих часів зник власне ландшафт, якщо хочете — ось та буйна зелень (в буквальному сенсі) на малюнку, яка все це зшивала докупи.

Минуло 25 років перехідного періоду, і популярний туристський образ Києва сильно очистився — з нього вимилися як «радянські» модерністські вежі та мости, і залишилися лише скупі храми та радянські ж Золоті Ворота, до яких додалась кітчева колона Незалежності. На користь зникнення саме впізнаваного киянами урбаністичного ландшафту говорить те, що вся нова київська архітектура, що з’явилась після 1991 року, не увійшла в канон: в стійких більш-менш офіційних образах міста в медіа, рекламі, підручниках вона відсутня.

Питання, коли зниклий і розірваний ландшафт нового Києва увійде в образний канон, залишається відкритим.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі