Добрий день, з вами цинічний урбаніст, і сьогодні ми поговоримо про проекти-переможці Громадського бюджету Києва. Отже, столиця закрила для себе другий етап такого загадкового, демократичного і яскравого явища, як учасницький бюджет (його повна назва в Києві — «Громадський проект. Бюджет міських ініціатив»). Насправді не другий, і не третій. Бо складанню проектів і голосуванню за них в ідеальній ситуації (і місті) передувало б створення незалежних органів з експертів та місцевих мешканців, так званих комітетів громадського бюджету в районах. Перед написанням проектів ці комітети оцінювали би пріоритети і потреби районів. А паралельно з цим, делегати від мешканців та представники муніципалітету створювали б процедуру голосування. У Києві цього не було. Але, сподіваюсь, ми тільки вчимося, і вчимося не тільки голосувати через БанкID.

Пройдемося швидко по переможцях. Серед 62 проектів, які набрали найбільше голосів, дуже багато дублюють фінансування місцевих чи державних органів влади. Це ремонти шкіл, лікарень, поліклінік, закупівлі в них обладнання чи програмного забезпечення тощо. В принципі, нічого дивного, це все первинна інфраструктура обслуговування населення. Але, наприклад, облаштованим парком чи спортивним майданчиком можуть користуватись всі мешканці району, а от приміщенням школи — тільки частина, і то не все життя. Дехто вважає, що вчитись розподіляти міський бюджет потрібно на справжніх громадських проектах зі створення публічних просторів. Але, в нашому випадку, школи добре генерують масовість.

Наприклад, гімназія Міленіум на Солом’янці отримає 748 000 гривень для ремонту туалетів. Хочеться вірити, що там з’являться справжні унітази, а не венеціанські чаші, як в моїй школі. І кабінки закриватимуться зсередини. Бо найголовніший простір насилля у школі — це туалет.

Є кілька ідентичних проектів з різними авторами, які передбачають облаштування комп’ютерних класів в школах різних районів, по кілька шкіл на проект. Цікаво, чий це оригінально проект, і в кого будуть закуповувати програмне забезпечення. В прикладах вказана одна конкретна компанія-постачальник таких комплексів, та й проекти виглядають так, ніби їх писала одна людина.

Або взагалі цікавий випадок: національний університет отримає близько 2 650 000 гривень на облаштування спортивної інфраструктури та публічних просторів для студентів, — загалом 5 проектів-переможців, всі проекти в топі. КПІ, безумовно, хороший університет і має мати крутий кампус. Але «Київський» в його назві — це лише територіальна прив’язка, а не бюджетна чи адміністративна. Фінансується він з державного бюджету, підпорядковується Міністерству освіти, він екстериторіальний для Києва. Хотілось би мені перевірити потім доступність цих просторів і цієї інфраструктури для всіх киян. Як і можливе їх комерційне використання. Втім, студенти КПІ наголошують, що всі новостворені простори на території університету будуть загальнодоступними.

Малесенька Пуща-Водиця зловила аж два прохідні проекти: з очищення озер та облаштування лісових джерел. Давно потрібно, в тих озерах, мабуть, пів-Виноградаря і пів-Мінського масиву купається влітку.

Житловий масив Виноградар на північно-східній околиці Києва виграв кілька однакових, написаних канцелярською чиновницькою мовою проектів з капремонту клубів за місцем проживання. Ці клуби у розбомбленому, переповненому рекламним, комерційним і автомобільним сміттям житловому масиві — важливе альтернативне місце соціалізації мешканців. Тільки в мене питання: під кого робитимуться ці ремонти? Чи буде там простір для всіх вікових груп, а не тільки для платних спортивних секцій для молоді? Клуби ж, здається, на те і клуби, а не тільки спортклуби.

Відверто здивував проект з підвищення рівня безпеки «Русанівка — острів 1000 відеокамер». По-перше, шоу з встановленням в місті відеокамер під назвою «Безпечний Київ» — це офіційний муніципальний проект. Нещодавно його пафосно презентували привілейовані чоловіки з дорогими авто у дорогих костюмах, які живуть у безпечних районах з цілодобовою охороною квартир. За цим проектом, всюди у Києві навішають камер, і ми навіть не знаємо, хто ці дані оброблятиме і з якою метою зберігатиме. По-друге, вибачайте, але «острів 1000 відеокамер» мені звучить як «Архіпелаг ГУЛАГ». Ідеальна тюрма, про яку писали Ієремія Бентам та Мішель Фуко, у якій всі слідкують за всіма. Потрібно розуміти, що безпека в місті йде не від відеокамер на кожному розі, а від людей, які присутні на вулиці, мають там чим зайнятись, мають простір для спілкування. Безпека йде від людей, які дбають і про свій двір, тротуар, площу чи парк, а не тільки про машину й квартиру. Саме люди на вулицях не допускають правопорушень, навіть наші байдужі люди все ще можуть бути здатними на це. Це аксіома демократичного міського розвитку, і neighbourhood watch — це не виробник відеокамер ССTV. Звісно, район з багатоповерховою типовою забудовою важче пристосувати під безпечний сад. Але чому тоді не переміг «острів тисячі садів», чи «острів 1000 кілометрів велодоріжок», чи «острів тисячі висаджених дерев», «острів тисячі ліквідованих нелегальних смітників у дворах»?

Але, безперечно, № 1 у моєму рейтингу проектів — це купівля машини для прочистки каналізації в аварійну службу Дарницького району. Істино кажу вам. По-перше, бо вартість — не 999 000 гривень. По-друге, бо це механізація праці, непрестижної і всім бридкої, але без якої ми й дня не прожили б. По-третє, за такі позитивні наслідки: 1) зменшення соціальної напруги серед мешканців будинків, які потребують капітального ремонту труб; 2) підняття рейтингу аварійної служби та муніципальної влади. І байдуже, що проект не громадський за формою — він громадський за самим своїм духом!

А загалом, мені справді жаль, що мало перемогло проектів з облаштування відкритих і загальнодоступних публічних просторів. Або регенерації старих, ще радянських. Сподіваюсь, наступного разу громадянам вдасться.

Ну і не може не веселити, що найбільш забезпечений Печерський район набирає 0 гривень.

Загальне питання до всіх авторів переможних проектів, крім, звісно, написаних службовцями для чиновників. Чи ви розумієте, що виконувати проекти будуть міські комунальні підприємства? Всі ці зеленбуди, автодори, Плесо, Київміськсвітло та інші балансоутримувачі, які майже нічого ніколи не можуть зробити якісно і вчасно? А підрядниками і постачальниками в них здебільшого будуть також «наші люди» в поганому сенсі слова. Скоріше за все, з дешевим асортиментом товарів та послуг. Вимостити кольоровою фемкою тротуар. Облицювати інтер’єрною плиткою сходи в поліклініку і пандус. Потім прибити там гумові смужки, бо слизько. Вагонкою обшити спортзал. Сайдінгом зашити радянський спортклуб. Встановити вікна в під’їзд, але не зашпаклювати їх, і залишити піну стирчати з пазів. Висадити однорічні квіти та ялівець. Встановити пластикові ліхтарі «під старовину». Поставити біг-бен з арматури на розв’язці.

Інтерв’ю автора про громадський бюджет на Громадському радіо:

 

Ця публікація є колонкою, яка висвітлює приватну думку автора, що може не збігатися з позицією редакції Mistosite або Аналітичного центру CEDOS. Ми запрошуємо всіх охочих до дискусії і будемо раді опублікувати ваші колонки на цю та інші теми.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі