17-18​ ​червня​ ​у​ ​Львові​ ​відбулася​ ​конференція​ «Партисипативні​ ​практики​ ​в​ ​урбаністиці, бюджетуванні,​ ​культурі»,​ ​організована​ ​​Інститутом​ ​міста​ ​(Львів)​ ​та​ ​Аналітичним центром​ ​CEDOS​ ​за​ ​підтримки​ ​Представництва​ ​Фонду​ ​імені​ ​Гайнріха​ ​Бьолля​ ​в​ ​Україні, Фундації​ ​Чарльза​ ​Стюарта​ ​Мотта​ ​та​ ​Німецького​ ​товариства​ ​міжнародного співробітництва​ ​GIZ.

Публікацію матеріалів конференції продовжуємо конспектами виступів доповідачок та доповідача панелі «Партисипація в культурі», які розповідали про власні учасницькі проекти у сфері культури з різних регіоні України та висновками з них. Модераторка панелі Ольга Муха.

Читайте також:

Партисипативне мистецтво у Києві

Анна Погрібна, CSM/Фундація Центр Сучасного Мистецтва

Три наші основні підходи — освіта, критика, мистецькі практики.

У 2014 році ми реалізували проект «Канікули на районі»: непростий, але, в якійсь мірі, вирішальний для нашої діяльності. Ми влітку на Позняках через мистецтво тестували різні практики залучення громади до непростих проблем. Чим мистецтво може зарадити людям поза межами центру міста? Ми не знали, як працювати з людьми і багато чого навчилися на власних помилках. Минулого року була «Мозаїка міста».

Варто робити більш міждисциплінарні проекти. Треба залучати різні спеціалізації мистецького середовища, щоби в співпраці можна було більше ефективно втілити проекти.

Партисипативне мистецтво — це дуже складна тема, немає навіть єдиного визначення цього концепту. Останні кілька років він неоднозначно оцінюється. Але принциповим є те, що відбувається перехід від створення об’єкту до створення процесу, залучення спільноти. Відбувається взаємодія художника з аудиторією, коли художник не просто використовує аудиторію, а аудиторія теж впливає.

Партисипативне мистецтво може втілюватися як мікроурбаністична тактика, як засіб репрезентації, як соціальний дизайн або як мистецька провокація.

Один з викликів — міждисциплінарність. Важко, але це хороша можливість створювати нові команди, нові професії (як от анімація культури), ефективні партнерства.

Учасницьке мистецтво не може бути складним мистецьким продуктом для обраних. Треба працювати з людьми ще на етапі зародження ідеї, щоб не було несприйняття, характерного на сучасного мистецтва.

Культурна дипломатія між регіонами України

Ольга Гончар, Український кризовий медіа-центр

Незалежно від регіону: схід, захід, зона АТО, — проблеми типові і доволі однакові.

Півтора року тому ми зрозуміли, що нічого не знаємо про Донецьку та Луганську області. Виграти війну мало, треба навчитися разом жити в одній країні.

Суть проекту в налагодження комунікації між громадянами України через інструменти культури. Досліджуємо особливості регіонів, знайомство регіони з сучасним мистецтвом, працюємо з гострими темами через інструменти культури: децентралізація, декомунізація, ідентичність, самоідентифікація, спадщина, сучасність, музеї, публічний простір. Популяризуємо Україну в Україні.

Перешкоди. Немає інфраструктури, важко добиратися. Звісно, бюрократія. Самоорганізацію кожен з митців розуміє по своєму, бо до інституцій дуже негативне ставлення, ніхто не хоче бути частиною інституцій. Для художників це важко.

Будемо грант відпрацьовувати чи по серйозному? Радимо мінімально використовувати фізичні кошти. Натомість є бартер, інші речі, які лежать на поверхні, але ніхто не вміє їх використовувати.

Кожен проект ми починаємо з дослідження, дізнаємось, який запит має конкретна аудиторія. Важливе залучення місцевих: хоча б стільці розставити, дозвіл дали, щоб це не було так, що «приїхали київські і щось потусили».

Відновлення Кадетського корпусу в Полтаві

Артур Ароян, Кадетаріум, Poltava Art Territory

Будівля колишнього кадетського корпусу — це пам’ятка, яка протягом останніх 20 років стоїть порожньою. Навесні 2014 року в студентів архітектурного факультету, який розташований поруч, виникла ідея прибрати подвір’я. Спочатку прибрали, а потім вирішили наповнити.

Проблема — технічний стан. Прибирали друзі-знайомі, працювало сарафанне радіо. Потім стало видно, що це велика і цікава будівля. Художники вирішили зробити виставку. Усе — за кошти активістів.

В результаті ситуація набула розголосу, на будівлю звернули увагу. Найважливіше — виникла група полтавців, яка об’єдналася навколо цієї будівлі, утворилися полтавська урбан-платформа CityLab, експериментальна кіностудія і Poltava Art Territory.

Ми починали після Майдану, на цій хвилі можна було багато чого, зазвичай неможливого.

Культурні трансформації Кременчука

Ірина Каць, Культурний ді@лог

Відбувається трансформація у сфері культури: від культури для всіх з панівними формами естетики, особливою важливістю певних діячів і закладів, старими формами взаємодії з суспільством і централізованим підходом в управлінні до культури всіх, культура, якої хочуть чи потребують всі, перерозподілу фінансових та інших ресурсів, нових напрямків діяльності.

Потрібне усвідомлення культури як точки перетину та взаємодії з іншими секторами, не «мистецтва заради мистецтва», а комунікації.

Коли починали, робили інтуїтивно. Було бажання незалежних митців і активістів. Об’єднавча ідея — знайти своє місце в місті.

Перша трансформація — пострадянський художній салон. Через юридичні обмеження він діяв лише три місяці, але започаткував трансформації, нові практики: андеграундні заходи, територія абсолютної свободи. Головне — утворилася спільнота.

Адаптер — спільно створене місце. Протягом одного місяця мінімальними ресурсами ми переробили колишні столярні майстерні. Різні люди, які б інакшим чином не об’єдналися, як лише задля виготовлення системи сонячного водонагріву. Спочатку було спільне планування, спільне прийняття рішень, щоб подолати стереотипи. Один хлопець так порозумівся з батьком, довівши, що він не просто тусить, а може робити корисні речі.

Ми сприймаємо занедбані простори як звичайні занедбані простори, а вони спеціально доводяться до такого стану, бо багатьом колам не подобається увага до цих місць. Є приватні особи, які вирішують долю публічного простору.

Найбільша цінність — команда, ми разом знаємо куди ми йдемо, разом вкладаємо час, ресурси, маємо спільну систему цінностей.

Ми хочемо креативні індустрії та партисипацію. Але ми не можемо цього сказати ні громаді, ні міській владі, бо вони ще не готові. Ми сповідуємо тактичний шлях, крок за кроком рухаємося до мети.

Громадська колекція львівського Підзамча

Зоряна Рибчинська, Сентиментальні речі Підзамча

Партисипація — це насамперед навчання; це те, що навчає.

Одна частина проекту — культурологи об’єднання Йота, інша — мешканки львівського Підзамча, третя — група студентів культурології Університету Франка, поставлена перед фактом, що вони будуть до цього залучені (в рамках університетської практики).

Спочатку ми підготували Фестиваль сусідів на Підзамче, таємною метою якого було залучення спільноти до спільної дії. Минулого року було продовження — ідея створити соціальну кав’ярню «У сусідів»: ми вирішили відмовитися від грантової підтримки і заробити гроші самостійно. Все закінчилося сумно, мешканці були дуже залучені і був скандал. Але це важливий вступ до дослідницького проекту.

Хотіли поговорити про цінності, які мають емоційну цінність для мешканців Підзамча. Слухаючи та роблячи глибинні інтерв’ю ми намагалися визначити, чим вони є.

Три елементи: культура повсякдення, матеріальна історія, усна історія. Було кілька ідей перетворень — виставка, театральна постановка, читання. Це вилилось у концепцію громадської колекції. Вона не має мистецької чи наукової цінності, а соціальну має.

Чому не вдалося мистецького проекту? Через виклики:

  • Сезонність робіт студентів, вони дуже чітко знають, коли зупиняються.
  • Неготовність мистецького середовища: бажання самореалізовуватися, а не втілювати соціальні проекти.
  • Інертність культурних інституцій і неготовність долучатися до цього проекту.

Перевага — переосмислення поняття «культура». В наших освітніх закладах культура ототожнюється з кодифікованим набором або елітарним виміром, мистецьким. Натомість, наше розуміння культури є важливим і для академічного середовища, і для аніматорів культури.

Існує проблема розуміння партисипативноо мистецтва. Немає прикладів справді залучення не митців до митців чи митців до менеджерів, а митців до спільноти, зі сприйняттям всіх обмеження, які мають люди.

Поділитися текстом