Квейсайд — заснований на великих даних «район майбутнього», який спроектувала корпоративна «сестра» Google — може стати переломним моментом у містобудуванні цифрової епохи. Але після цього скандального для Кремнієвої долини року постають питання про приватність та безпеку.

Детальніше про цю дискусію розповідає стаття CityLab, яку Роксолана Машкова переклала для Mistosite українською мовою.

Одного серпневого вечора у вівторок Джессі Шейпінс, директор відділу громадської сфери та культури у Sidewalk Labs, перемикав набір кольорових слайдів перед аудиторією у центрі Торонто.

На екрані висвітлювалися ідеї дизайну Квейсайду — району на 5 гектарів зі змішаним землекористуванням, який містобудівна дочірня компанія корпорації Alphabet запланувала побудувати на торонтському узбережжі. «Як можна створити місто для людей у цифрову епоху?» — спитав Шейпінс, чоловік із густою бородою і в окулярах з круглою червоною оправою.

На слайдах були зображені принадні сцени міського життя, сповнені зеленими просторами «органічного» вигляду, з пишними лапами пальм і багатоповерховими терасами на свіжому повітрі. Як пояснили представники Sidewalk Labs, багатоповерхові конструкції Квейсайду будуть виготовлені з дерев’яно-полімерного композиту — в будівельному стилі, який хвалять за менший вплив на довкілля й естетичну теплоту. Будівлі живитимуться електрикою з мікромережі з нульовим рівнем викидів і складатимуться з модулів із невеликими приватними житловими одиницями й цілодобовими спільними просторами, які можна буде пристосовувати для різних цілей. На вулиці пішоход_ки* й велосипедист_ки користуватимуться найвищим пріоритетом поряд із громадськими низькошвидкісними автономними транспортними засобами. Бруківка, здатна топити сніг, поглинати дощову воду й направляти рух транспорту за допомогою LED-лампочок, вкриватиме тротуар під ногами.

Глядач_ки мали змогу помітити, що рендери на слайдах виглядають зовсім не схожими на Торонто. Комерційна столиця Канади загалом дещо сірувата і стримана — цим вона нагадує міські центри Великої Британії, своєї колишньої колоніальної метрополії. Можливо, веселі, барвисті рендери — це прояв намагань планувальни_ць Квейсайду створити більш привітний образ, щоб компенсувати природну реакцію публіки на закладений у серце проекту постійний нагляд у стилі «Старшого Брата». Інфраструктуру зі збору даних тут збираються, по суті, вбудувати у стіни.

Останні кілька місяців Sidewalk Labs, схоже, намагається применшити цей аспект проекту. Наприклад, на цій презентації в серпні жодного разу не було згадане слово «дані». На думку критик_инь, це проблематично. За майже 11 місяців з часу підписання першого консультаційного контракту компанія Sidewalk Labs у процесі роботи з громадськістю практично не надала інформації про те, хто буде володіти даними, зібраними на Квейсайді, і як їх будуть використовувати. Через це правозахисни_ці, дослідни_ці та інші залучені до проекту люди занепокоєні тим, що́ саме ця технологічна компанія хоче від Торонто та хто зрештою платитиме ціну за цей проект.

***

Квейсайд подають як «перший район у світі, побудований на базі інтернету» — так написано у «баченні-плані» Sidewalk Labs, що переміг у конкурсі на забудову цієї прибережної ділянки. У своїй презентації стартап поєднує «цифрову інфраструктуру» з утопічними обіцянками зробити життя торонтівців простішим, дешевшим та щасливішим.

Усе — від пішохідного руху та споживання енергії до висоти заповнення громадського сміттєвого бака і до заселеності квартир — можна обрахувати, позначити геотегами та використати завдяки під’єднаному до WiFi «цифровому шару» під поверхнею фізичних елементів району. Ця мережа сенсорів реєструватиме рух, збиратиме дані й відсилатиме інформацію до централізованої карти району. «Вдосконалена здатність вимірювати район дасть нам можливість краще ним керувати, — написано у проекті, що переміг. — Sidewalk Labs розраховує, що Квейсайд стане найбільш вимірюваною громадою у світі».

Читайте також:
Що не так з новими київськими підземними смітниками

Це дещо орвелліанське бачення містоуправління з самого початку занепокоїло захисни_ць приватності та науков_иць. Б’янка Вайлі, співзасновниця правозахисної групи у сфері технологій Tech Reset Canada, ймовірно, є найбільш активною з-поміж усіх місцевих критик_инь проекту. Протягом останнього року вона виступала на публічних майданчиках, писала гострі замітки та пости на Medium і попереджала міських чиновни_ць про те, що вона назвала «троянським конем» маркетингу розумного міста, — приватні компанії, які заходять у місто з обіцянками кращого міського управління, але насправді мають на меті продати програмне забезпечення й монетизувати дані громадян_ок.

«Ідея про те, що питання про дані мають бути поставлені ще до того, як робота з громадськістю переросте в міське планування — на мою думку, це безвідповідально», — сказав один із лідерів проекту Sidewalk Labs.

«Розумні міста — це переважно винахід приватного сектору, спроба створити ринок всередині державного сектору, — писала Вайлі в канадській газеті Globe and Mail у грудні 2017 року. — Можливості для бізнесу тут очевидні. А от закладені ризики для мешкан_ок — не настільки». Через місяць після цього на засіданні міськради Торонто Вайлі виступила з проханням до чиновни_ць «подбати про те, щоб дані й інформаційна інфраструктура цього проекту були власністю міста Торонто та його мешкан_ок».

У цьому випадку необачними троянцями виступають працівни_ці Waterfront Toronto — некомерційної корпорації, яку три рівні канадського уряду призначили у якості власника, управлінця та забудовника Портових Земель, 320 переважно незабудованих гектарів між центром міста й озером Онтаріо. Коли у жовтні Waterfront Toronto дали Sidewalk Labs зелене світло на розробку проекту Квейсайду, стартап виділив 50 мільйонів доларів на консультації протягом року, а нещодавно цей період був продовжений на кілька місяців. План полягає в тому, щоб подати остаточний «Генеральний план інновацій та забудови» до кінця цього року.

Але немає ніякої певності щодо того, хто володітиме даними, які лежать у серці цього проекту — більшість із яких будуть зібрані у громадському просторі. Крім того, не з’ясовано, чи ці дані можна буде продавати. В умовах браку прозорості щодо того, що про це думає компанія чи її партнери, деякі торонтівці ставлять питання про те, чим буде змушена поступитися Waterfront Toronto — а відповідно, і громада.

Зрештою, Sidewalk Labs є сестринською компанією Google, найбільшого пошуковика й найбільшої рекламної компанії світу. Монетизація даних, які надають користувач_ки, — це якраз і є бізнес-модель, що підняла Google до його статусу гіганта інформаційних технологій, здатного моніторити й направляти бажання, рішення та рухи суспільства. Адже маркетологи_ні також хотіли б мати цю вкрай цінну здатність.

Але у випадку Квейсайду незрозуміло, як і хто буде платити за амбітні будівельні плани Sidewalk Labs. Деякі спостерігач_ки припускають, що продаж даних, імовірно, є одним із інгредієнтів фінансування.

Може, 5 гектарів — це не так уже й багато простору, але ідея, яку розглядають для цього місця, є проявом дечого значно більшого.

Матті Сєм’ятицкі, викладач міського планування в Університеті Торонто та експерт із фінансування та реалізації проектів, є членом панелі транспортних радни_ць проекту Квейсайду. Він мені сказав, що базовий бізнес-план Sidewalk Labs не дозволяє громадськості серйозно оцінити цей проект. «Як Sidewalk Labs заробляють гроші? Слід очікувати, що вони захочуть, аби їхні інвестиції окупилися. При цьому вони пов’язані з Google і мають довгостроковий інтерес, — повідомив Сєм’ятицкі. — Що це — старомодний план забудови нерухомості? Чи це щось на кшталт Google, де ви платите даними та рекламою?»

Також малозрозуміло, як працюватиме згода на передачу даних. У веб-браузері користувач_ки погоджуються на неї, переступаючи через цифровий поріг Google. Тут принаймні є певне мовчазне (хай і не зовсім проговорене) розуміння, що якщо ви це робите, то доведеться заплатити — своєю інформацією. А як це виглядатиме в контексті району, побудованого «на базі інтернету»? Поки що на це немає конкретних відповідей.

Читайте також:
Що Україна знає про свої міста (спойлер: надто мало)

Брак прописаних рамок щодо того, хто володітиме даними, згенерованими спільнотою, — це ще один червоний маячок, за словами Вайлі. Крім занепокоєння щодо приватності, це може також означати, що самим житель_ками Торонто зрештою доведеться платити за дані, які могли б в інших умовах бути громадською власністю. «Можна уявити ситуацію, коли зібрані від мешкан_ок дані будуть продавати назад уряду», — каже вона. Потенційно для того, щоб використовувати їх в інтересах громадськості — від управління дорожнім рухом до вивезення сміття. «Чому ми не думаємо про те, як мешкан_ки могли б збирати дані або брати участь у зборі даних відкрито і безкоштовно? — продовжує Вайлі. — Беріть мої дані, але ми не будемо перетворювати їх на продукт чи сервіс. Ми будемо користуватися ними, бо вони наші».

Sidewalk Labs кажуть, що зібрані дані будуть використовувати для раціоналізованого виправлення неефективностей у сфері транспорту, житла та споживання енергії, і це допоможе району досягти незвіданих нових висот урбаністики — скажімо, мотивуючи розробку гнучких житлових просторів або супербезпечних дорожних мереж. А на громадському круглому столі у травні Sidewalk Labs відкрили певні шляхи для постановки питань на цю тему. На тій події було видано «загальні правила відповідального використання даних», у яких було накреслено деякі загальні принципи: що всі дані будуть збиратися прозоро, за можливості зберігатися відкрито й використовуватися «з метою приносити користь». Компанія також заявила, що ніколи не пересилатиме особисті дані третім сторонам і не використовуватиме їх для реклами, а ще намагатиметься інформувати людей, коли їхні особисті дані будуть збирати.

Попри це, залишається багато пробілів, зокрема: як буде визначено «користь», як виглядатиме «змістовне інформування людей» і як зберігатимуть і захищатимуть дані. Виконавчий директор Sidewalk Labs Ден Докторофф каже, що дані не будуть використані для комерційних цілей. Але в проголошених «правилах» написано лише, що компанія не буде продавати особисту інформацію. А як щодо агрегованої інформації?

Скандали щодо приватності, які посипалися на Кремнієву долину в минулому році, змусили громадськість більш насторожено ставитися до обіцянок «великих даних».

«Ми говоримо в контексті нинішньої ситуації, коли Facebook змушений відповідати на питання», — сказала на круглому столі у травні одна людина з аудиторії, яка назвалася колишньою вчителькою англійської. Захід відбувся невдовзі після того, як Марк Цукерберг свідчив перед Конгресом США про витік даних із Facebook через Cambridge Analytica. У риториці презентації, за словами слухачки, було забагато «вихлянь»: «Я хотіла б, щоб Google, Alphabet менше боялися висловлюватися належною прозорою мовою».

Відповідь на її коментар була не те щоб втішною. «Ми не прописали чітких зобов’язань не тому, що ми про це не дбаємо, а якраз тому, що ми дуже цим переймаємося, — сказала Алісса Гарві Доусон, голова юридичної команди Sidewalk Labs. — Ми знаємо, що існують складні питання, які потребують відповіді».

Критика проекту ще більше активізувалася на початку літа, коли компанію Waterfront Toronto сколихнула низка звільнень: спершу звільнився виконавчий директор Вілл Флейссіґ (який повернувся цього тижня на посаді консультанта), а тоді — Джулі Ді Лоренцо, відома забудовниця з Торонто, яка багато років працювала головою однієї з головних дорадчих панелей організації. «Що вкладають у проект [Sidewalk Labs] і що вони сподіваються за це отримати? — спитала вона у своїй заяві про звільнення. — Як ми будемо захищати канадські цінності? У мене таке відчуття, що ми обмежуємо власні можливості».

На думку Ді Лоренцо, партнерство між цими двома організаціями надто тісне. І справді, воно незвично близьке. Зазвичай Waterfront Toronto очолює розробку генеральних планів для території Портових Земель, наймаючи забудовни_ць та партнер_ок, щоб ті втілювали ідеї самої організації, розроблені начебто в інтересах громадськості. Але восени 2017 року Sidewalk Labs та Waterfront Toronto утворили об’єднану юридичну особу під назвою Sidewalk Toronto, яка нині відповідає за планування, фінансування й забудову ділянки. Організаційна структура Sidewalk Toronto, її стосунки з кожн_ою із партнер_ок непрозорі. «Хто керує проектом і пропонує загальне бачення? — питає Сєм’ятицкі. — Залучення приватного сектору на початковій стадії проекту викликає занепокоєння щодо того, яким зрештою виявиться цей проект».

«Ми не знаємо, до чого призведе закріплення цієї фірми у процесі управління містом».

До тривог громадськості докладається ще й той факт, що перший запланований проект угоди між Waterfront Toronto та Sidewalk Labs — початковий документ, у якому прописані умови взаємодії під час розробки плану забудови — був опублікований лише після дев’яти місяців суспільного тиску. А другий чорновик цього документа, випущений наприкінці липня, наділяв Waterfront Toronto більшою владою і накладав більше обмежень на її стосунки з Sidewalk Labs, ніж оригінальний проект. Однак і в ньому теж лише побіжно зачепили питання про те, хто володітиме даними і як їх монетизуватимуть. (У Waterfront Toronto не відповіли на прохання CityLab про коментар.)

Читайте також:
Юрій Паращак про перспективи створення розумних міст в Україні

Для проекту такого типу це ключові питання, за словами Грега Родрігеса, вашингтонського адвоката, який спеціалізується на застосуванні нових технологій у роботі місцевих урядів. «Чим могла потенційно поступитися Waterfront Toronto? — міркує він. — Це питання висить у повітрі. Чи змогли вони, по суті, надати Sidewalk Labs право просто піти і зробити щось, комерціалізувати щось, створене із даних громадян?»

Більше того, хоча новий проект угоди й чітко підтверджує власність Waterfront Toronto на землю (а це було слабким місцем оригінального договору), водночас він покладає на Waterfront Toronto практично всю фінансову відповідальність за проект. Що буде, якщо, скажімо, цю модульну «плитку майбутнього» доведеться міняти щопівроку? Незрозуміло, хто за це платитиме.

«Ми не знаємо, до чого призведе закріплення цієї фірми у процесі управління містом», — каже Вайлі. А зараз, пише вона, виглядає так, ніби Sidewalk Labs та Waterfront Toronto газлайтять критик_инь найбільш «новаторського» аспекту проекту — тобто цього гіпермережевого, підключеного до WiFi цифрового шару — відмовляючись говорити про нього більше.

***

Можливо, у випадку такого передового проекту Sidewalk Labs — чи Waterfront Toronto — справді не можуть знати всіх конкретних деталей. Зрештою, ідея в тому, що це гнучке місто майбутнього. Хтозна, які технології збору даних будуть доступні, коли буде зроблено перші кроки й настане час, власне, вбудовувати щось у стіни Квейсайду. Ніхто не хоче, щоб їхнє розумне місто було змушене використовувати такий собі еквівалент відеокасет у ХХІ столітті.

Ріт Аґґарвала, голова відділу міських систем у Sidewalk Labs, пояснює, що немає жодних прихованих причин, чому Sidewalk Labs не обговорює деталі свого плану управління даними вже зараз. За його словами, «залізо» проекту — будівлі, вулиці та громадський простір — заслуговує на не меншу увагу, ніж його «програмне забезпечення». «Я категорично не згоден з ідеєю, що саме [цифровий шар] тут є по-справжньому новаторським, — каже Аґґарвала. — Ідея про те, що питання про приватність даних і управління ними мають бути поставлені ще до того, як робота з громадськістю переросте в міське планування — на мою думку, це безвідповідально». Він стверджує, що більше інформації буде надано, коли випустять остаточний проект плану. А доти компанія не має жодних конкретних планів, щоб про це говорити.

Це правда, що у випадку втілення проекту Квейсайд виглядатиме як асорті хороших урбаністичних ідеалів, які є в меню міст по всьому світу. Але мало які з цих ідей насправді нові, кажуть критики_ні. Вони всі вже втілені або сформульовані в інших містах. Висотну забудову з дерева вже випробовують канадські будівельни_ці. Модульний дизайн будівель існує ще з 1960-х років. Мережі вулиць із пріоритетом пішоходів розкидані по всій Європі. Над бетоном, який може топити сніг і щось поглинати, інженери матеріалів працюють уже десятиліттями. Низькошвидкісні автономні транспортні засоби вже їздять по вулицях Лас-Вегаса, Мічигану, Гельсінкі та інших міст.

Те, що вирізняє Sidewalk Labs з-поміж інших забудовників, — це явно той самий фактор, що привернув таку велику увагу світу до цього відносно маленького (з географічної точки зору) канадського проекту нерухомості. Йдеться про підтримку Google, корпоративної «сестри» забудовника, та уявлення, що «місто Google» буде таким собі чудом світу.

«Не доводиться заперечувати, що каталізатор, який вирізняє проект Квейсайду, — це технології і переконання [Sidewalk Labs] у тому, що вбудований збір та аналіз даних згенерує вирішення соціальних потреб», — сказала мені Ді Лоренцо. Може, 5 гектарів — це не так уже й багато простору, але ідея, яку розглядають для цього місця, є проявом дечого значно більшого — прекрасного нового світу урбаністичної думки, винайденого однією з наймогутніших технологічних компаній нашої епохи.

Чи варто будь-якому місту довіряти справу прийняття оптимальних для нього рішень комерційній компанії, особливо коли бізнес-модель її материнської корпорації нині є об’єктом такої пильної критичної переоцінки?

Аґґарвала наполягає, що його компанію не слід звалювати в одну купу з Google. «Якби Google тут був інноваційним партнером і забудовником, тоді в цьому був би сенс, — сказав він. — Але ми — не Google».

Але хоча вже пройшов майже рік роботи над торонтським проектом, Sidewalk Labs досі чітко не прояснили, чим саме він є. Досі бракує конкретики щодо того, як компанія має намір втілювати свої амбітні плани, хто ними керуватиме і як це узгоджується з інтересами громадськості. Що довше це триватиме, каже Сєм’ятицкі, то більше занепокоєння заповнюватиме цю прогалину в інформації. «Думаю, що цей перебільшений інтерес має під собою вагомі підстави через те, що́ тут може статися і як це може змінити дискурс містобудування», — наполягає він.

На цей проект можна подивитися і зовсім з іншого боку. Якби технарі не фантазували, суспільство рідко вигадувало б нові ідеї. Окрім військового комплексу, державним установам часто важко виправдати використання громадських податків для цілей, які не є безпосередньою реакцією на насущні проблеми суспільства — навіть якщо це може відкрити нові шляхи для прогресу. Тому коли технологічні компанії приходять і кажуть, що в них є такі ідеї, то це досить приваблива пропозиція.

Але, можливо, корисно було б подумати, що могло би статися, якби держава все ж узяла на себе роль лідера з інновацій. Економіст_ки та історики_ні часто вказують на проект Landsat як приклад цього. Нині, через 46 років, вісім супутників Landsat (яких скоро стане дев’ять) зробили вже мільйони зображень. Через те, що картами та даними Landsat розпоряджається державна установа, вони є безкоштовними і відкритими для використання з практично будь-якою метою. Вони допомагають світу моніторити врожаї, вивчати сніговий покрив та ліси, реагувати на лісові пожежі та повені, добувати нафту й золото і вимірювати зростання міст. Прості люди також використовують ці зображення, щоб з зачудуванням осмислювати своє місце у всесвіті. І ці зображення проклали шлях для сервісів супутникової 360-градусної картографії, таких як Google Earth.

Дані Landsat в осяжному майбутньому залишатимуться суспільним надбанням. Те, як ними розпоряджаються, визначене не прагненням прибутків, а метою поширення суспільних знань. І в такому вигляді вони сприяють як приватним, так і громадським інтересам.

Вайлі зазначає, що вона не проти розумних міст як таких: можливо, міста і мають збирати дані для вирівнювання дорожнього руху, максимізації громадського простору, енергозбереження й запобігання злочинам. Але, за її словами, важливо, щоб цінності, які лежать в основі збору даних, були визначені суспільством та його демократично обраними представни_цями, а не технологічною компанією, яка водночас виконує роль і консультантки з нерухомості, і громадської планувальниці, і постачальниці технологій, і хранительки даних.

Уроком, який можна винести з вибоїстого шляху містобудівного проекту Sidewalk Labs протягом першого року його існування, могло б бути те, що громадським установам, залученим до роботи над будь-якими проектами розумного міста, варто чіткіше проговорювати, що вони хочуть отримати від співпраці — а не лише висловлювати абстрактне прагнення «інновацій». «Інновації» — це модне дзвінке слівце, і державні діяч_ки часто вживають його як синонім «економічного розвитку». Але без чітко й публічно артикульованої мети легко передбачити, що ця гонитва за інноваціями зрештою принесе користь лише приватним компаніям.

У певному сенсі тривоги довкола Квейсайду можуть бути справою рук самих розробни_ць проекту — а також наслідком очікування (з боку як суспільних, так і приватних суб’єктів), що справжнє розумне місто керуватиметься прозорістю. «Вони самі сказали, що там буде „цифровий шар“, — каже Вайлі. — А тепер не пояснюють, що це таке».

 

* Тут і далі ми використовуємо іменник з відділеним «_» гендерованим закінченням для позначення особи, гендер як_ої невідомий чи не має значення в нинішньому контексті, та групи осіб різного гендеру, або гендер яких невідомий, або гендер яких не має значення в нинішньому контексті. Ми однаково поважаємо жінок, небінарних осіб та чоловіків. Оскільки в україномовному інформаційному просторі сьогодні набагато частіше підкреслюється існування чоловіків, ніж всіх інших (тобто більшості людей), ми, щоб врівноважити цей перекос, тут і далі використовуємо на позначення сукупності різних людей чи людини, гендер як_ої невідомий, таку форму. Спочатку ми відділяємо гендерне закінчення для визнання існування гендерно небінарних людей. Потім ми ставимо жіноче гендерне закінчення, щоб врівноважити всі ті тексти, де фемінітиви не використовуються, і жінки викреслюються з інформаційного простору.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі