Дослідник модерністської архітектури Лев Шевченко з критичної точки зору розглянув один з найвідоміших київських масивів — Русанівку. Всі знають про канал і водограї, але мало хто здогадується про негативні риси Русанівки — нестачу культурних закладів і моральне застаріння масиву. Лев Шевченко наводить способи, якими можна оживити цей чудовий район.
Русанівка — протилежність вже описаному експериментальному Комсомольскому масиву. Тут майже не застосовували експериментальних прийомів, принцип забудови тяжіє до класицистичного, а громадські заклади розташовані на перших поверхах. Попри це, Русанівка має ті ж проблеми, що й більш модерністські масиви.
Русанівка — найбільш популярний у живописі та літературі район Києва з 1960-х по 1990-ті. Від самого початку, завдяки обвідному каналу і виходу до води, район був оповитий романтичною аурою. Його змальовували буквально — на експресивних полотнах 60-х, що описують новий побут, в фотоальбомах радянського Києва і в літературі — від путівників 70-х до шкільних підручників 90-х. Однак чи насправді ідеальна Русанівка?
Історія
У багатьох джерелах стверджується, що Русанівка — перший в світі житловий район, збудований на намивних пісках. Дійсно, як повідомляє «Будівництво та архітектура» за 1961 рік, пісок на місці верболозу в заплаві Дніпра намили всього за кілька місяців. Русанівка — перший вихід житла до води в Києві, не рахуючи стародавнього Подолу. До масштабної зміни київської гідрографії після наповнення водосховищ, на місці Русанівки розташовувалися болота. Через це довгий час фронт забудови лівобережжя уздовж Дніпра був відсутній. Першими районами масової забудови стали віддалені від річки Соцмісто, Комсомольський масив і Воскресенка.
Вперше Русанівка з’явилася на планах в 1960 році — на обкладинці журналу «Будівництво та архітектура». На відміну від інших київських масивів, її проект не зазнав значних змін: побудували те, що замислили спочатку.
План і архітектура
Русанівка складається з трьох досить великих мікрорайонів. Особливо дивує розмірами мікрорайон між бульваром Шамо (до 2016 року — Давидова) і вулицею Ентузіастів — 36 багатоповерхівок, три школи, п’ять дитячих садків — масштаби відповідають швидше Троєщині або Харківському, ніж хрущовському кварталу. За планом забудови Русанівка ближче до сталінських кварталів, ніж до сучасних їй мікрорайонів. Тут немає яскраво виражених житлових груп будинків (повторюваних «патернів» розстановки багатоповерхівок), відсутні окремо розташовані комплекси побутового обслуговування (як на Комсомольскому та в решті районів Києва). Замість них ми бачимо якусь подобу курдонерів (16-поверхові будинки на південній стороні вулиці Ентузіастів), рядкову забудову, а магазини і побутові установи, як і раніше, розташовані на перших поверхах житлових будинків. У цьому мікрорайоні — виключно вздовж вулиці Ентузіастів, що ніяк не сприяє зручності для русанівців, що живуть на бульварі Шамо.
При застарілому плануванні забудови, серії, вибрані для Русанівки, були вкрай передовими. Дев’ятиповерхові 1КГ-480, так звані «чешки», вже в першій половині 1960-х не мали прохідних кімнат, в них вперше застосували колірне рішення фасадів. Правда, будинки з використанням кольорової плитки і фарбованих огороджень балконів розташовані в глибині забудови.
Зі «сталінського» планувального контексту вириваються 16-поверхові вежі на початку Русанівської набережної. Три будинки з характерними для 1960-х «пташками» на даху стоять під кутом до червоної лінії набережної, «ламаючи» рядкові 9-поверхівки. Ще дві пари таких будинків відкривають Русанівський бульвар і бульвар Шамо, але в якості застарілого прийому парадних воріт. Третя архітектурна родзинка Русанівки — будинки на ніжках на бульварі Шамо. Подвійна переробка ідей Ле Корбюзьє — прив’язаний київськими архітекторами Ладним і Кульчицьким московський проект II-57. Два таких будинки були побудовані в Москві в 1967 році, ще чотири — в Києві в 1969, по два на Русанівці та Березняках. Біла 16-поверхова коробка піднята над землею на грубих залізобетонних ногах. Вільний простір під будинком абсолютно неефективний — він ніяким чином не використовується. Та й через буйну рослинність особливо не проглядається з бульвару.
В цілому, Русанівка забудована настільки цілісно, що за 40 років після завершення основної забудови в неї «вставили» лише два будинки — відомчу 9-поверхівку на Шамо і монолітно-каркасний елітний будинок, який замикає перспективу Русанівського бульвару. І навряд чи у забудовників вистачить сміливості зачепити лісопарк вздовж набережної, так що за Русанівку можна не турбуватися.
Транспорт
За первісними планами Русанівка мала опинитись фактично між двома лініями метро — червоною (станція «Лівобережна») і лінією швидкісного трамваю, яку в 80-х збирался продовжити від Центрального вокзалу тунелем до Печерська і далі на лівий берег. Демонтаж трамвайних колій у 2004 році залишив русанівців без перспективи ще одного швидкісного транспорту, а навантаження за останні роки збільшилося. Втім, Русанівку важко порівнювати з іншими районами без метро. З її північної частини до «Лівобережної» нескладно дійти пішки, а з південної частини острову та з Березняків до метро курсують декілька автобусних маршрутів. З 2011 року повз Русанівку проходить міська електричка, але найближча до масиву платформа «Київська Русанівка» закрита. Коли вона прийме пасажирів досі не відомо.
Обслуговування
Типова для районів 1960-х двоступенева система обслуговування (основний громадський центр і місцеві блоки обслуговування) була трансформована проектувальниками через особливі умови острова. Громадський центр району, на відміну від компактних центрів Воскресенки або Соцміста, розтягнутий по всій Русанівській набережній — від зачиненого кінотеатру «Краків» до збанкрутілого готелю «Славутич». Сучасний його стан практично повністю покриває базові потреби жителів, за винятком кінотеатру: «Краків» вже багато років закритий і русанівцям доводиться користуватися кінотеатрами біля метро «Лівобережна».
Крім невеликого громадсько-торговельного комплексу на Русанівському бульварі, всі громадські заклади на Русанівці розташовані на перших поверхах житлових будинків. Русанівська набережна забезпечена супермаркетами, магазинами промтоварів і кафе, а ось на вулиці Ентузіастів розташовуються лише пара супермаркетів, побутових закладів і бібліотеки. Внутрішня частина величезного мікрорайону і забудова вздовж бульвару Шамо позбавлені громадської функції.
Одна з русанівських бібліотек останнім часом кардинально оновилася в рамках проекту Otium. Група активістів перетворила стару бібліотеку імені Кравченка, відкриту в 1968 році, в сучасний громадський простір. В ході ремонту були знесені внутрішні перегородки, що дозволило відкрити простір, раніше невживаний. Після реновації бібліотека імені Кравченка стала майданчиком для проведення різних культурних заходів.
Модернізація
Як і інші радянські райони, Русанівка гостро потребує реновації громадських просторів і установ. Русанівці забезпечені хлібом, але не видовищами (не беручи до уваги нещодавно відкриті знову фонтани на каналі). Русанівці з її інтелігентною репутацією ідеально підійшов би, наприклад, великий культурний заклад — сучасний музей, картинна галерея або кінотеатр. Щоправда, застаріла будівля типового «Кракова» для цього не годиться. Крім того, у кінотеатру замала ділянка і він дуже близько розташований до житлових будинків.
У серпні 2015 року в вінницькому кінотеатрі «Росія», повністю аналогічному русанівському «Кракову», відкрилася творча резиденція «Над Богом». Закинутий радянський кінотеатр давно знаходиться у занедбаному стані. Резиденція «Над Богом» дала можливість вінничанам зустрітися та обговорити міські проблеми, мистецтво і майбутню співпрацю. За 10 днів у резиденції провели безкоштовні лекції, обговорення, майстер-класи, концерти, покази театральних вистав та екскурсії містом.
Подібним чином може бути використаний і «Краків». Його скляний хол ідеально підходить для невеликих виставок, презентацій, а зал можна використовувати у якості громадського центру для обговорення проблем району. Взагалі, відсутніть громадських центрів — проблема усіх радянських та пострадянських житлових масивів. Ця практика поширена на Заході, в той час як в СРСР її було проігноровано через командно-адміністративну систему країни. На жаль, сучасні планувальники та архітектори чомусь все одно слідують цьому тоталітарному підходу. Існують приклади повернення кінотеатру до його первісного призначення після знищення. Так, минулого року кияни відновили роботу історичного кінотеатру «Жовтень» на Подолі, а львів’яни боряться за реновацію та перетворення кінотеатру «Львів» у сучасний культурний центр.
Певно, Русанівка і досі лишається одним із найкращих масивів Києва. Але, щоб зберегти й надалі цей статус, русанівцям і місту потрібно прикласти певні зусилля до модернізації району.
