Урбанізаційні процеси в Україні 1989-2013. Звіт Світового банку

УПРАВЛІННЯ

14 вересня 2016

«Головним спостереженням, зробленим у цій доповіді є те, що за два останні десятиріччя (до початку конфлікту) демографічні профілі та економічна діяльність в Україні змінювалися по-різному в різних регіонах країни. Тим часом, у галузі державної політики у сфері міського планування спостерігався застій. Міжбюджетні стосунки, а також міське та просторове планування, що є двома основними інструментами державної політики, спираються на спадок минулого й досі не використовуються повною мірою для сприяння економічному розвиткові або управлінні процесами занепаду в усьому просторі міської системи.»

Це — вирок Світового банку за результатами наймасштабнішого дослідження процесів урбанізації в Україні з 1989 по 2013 роки. Українського перекладу звіту немає ще навіть на сайті самого Банку. Але ми роздобули його для вас.

Публікуємо українську і англійську версії самого звіту у форматі pdf, а також висновки за результатами дослідження.

Завантажити звіт українською мовою: SlideShare, GoogleDrive

Завантажити звіт англійською мовою: SlideShare, GoogleDrive

Зміни в економічній географії: зі Сходу на Захід

Упродовж останніх двох десятиріч населення України скорочувалося та старіло, але ці процеси відбувалися в різних регіонах нерівномірно. Стрімке скорочення чисельності населення (на 13% по всій країні за два останні десятиріччя) пов’язане з загальною тенденцією до старіння населення, суттєвим зниженням фертильності (з 1990 року до рівнів, що не забезпечують відтворення населення), а також, частково, еміграцією. І хоча чисельність населення зменшується на всій території, демографічний перехід у різних регіонах відбувається нерівномірно. У країні спостерігаються суттєві розбіжності: скорочення населення на Сході протягом останніх двох десятиріч відбувалося швидше, тоді як на Заході — повільніше, а кілька міст, включаючи Київ, і надалі зростають. Водночас, попри дедалі стрімкіше старіння міського населення в усіх регіонах, Схід втрачає молодь швидше за решту регіонів.

Подібні зміни спостерігаються й у сфері економічної активності як у межах регіонів, так і між різними регіонами. Це підтверджується результатами аналізу динаміки регіональної валової доданої вартості (ВДВ), даних на рівні підприємств та територіальних даних про зайнятість, а також даних про нічне освітлення (НО), які використовуються для аналізу динаміки економічного зростання. І хоча Східний регіон і надалі відіграє важливу роль в економіці, Західний і Центральний регіони були набагато динамічнішими. Поясненням цього є поєднання нижчого вихідного рівня економічної активності на Заході в порівнянні зі Сходом з більш швидким переходом Заходу від сільського господарства до більш продуктивних секторів. Продуктивність Східного регіону також є нижчою від тієї, на яку слід було б очікувати з огляду на рівень його урбанізації. Ці зміни можна простежити на поданому нижче рисунку, де проводиться зіставлення даних про нічне освітлення за період із 1996 по 2010 рік. На територіях, виділених червоною та помаранчевою барвами, інтенсивність нічного освітлення зростала найбільш швидко (вона використовується як аналог економічної активності), а синьою барвою виділено території з найнижчими рівнями зростання.

З точки зору структурних перетворень економіка України повільно рухалася в напрямку від економіки, побудованої навколо промислових підприємств, до економіки на основі послуг, причому на передньому краї цих змін перебував фінансовий сектор. Значно розвинулася велика кількість підгалузей сфери послуг: роздрібна торгівля, торгівля нерухомістю, інформаційні та комунікаційні технології. Але й у цій сфері розвиток був нерівномірним у різних регіонах. Промисловість залишається дуже важливою на Півдні та Сході, тоді як у Західному регіоні повільно зростає важливість сфери послуг, а панування сільського господарства слабшає. Частка фінансового сектору в загальнодержавній ВДВ зросла майже вдвічі, але його частка на ринку праці залишається невеликою та не зможе замінити робочі місця в традиційних галузях.

У вузькому сенсі терміну урбанізація в Україні триває, незважаючи на зниження чисельності її міського населення (адже сільське населення скорочувалося ще швидше). Східний і Південний регіони, які на час розпаду Радянського Союзу вже мали високий рівень урбанізації, демонстрували протягом двох останніх десятиріч повільніші темпи урбанізації, тоді як на Заході, де історично превалювало сільське населення, та, меншою мірою, в Центральному регіоні темпи урбанізації виявились вищими. На Заході та в Центрі сільське населення мігрувало в міста швидше, завдяки чому відносна частка міського населення на Заході зросла.

Населення більш ніж 80% міст скоротилось, але частка міст, населення яких скорочується, є непропорційно вищою на Сході, а міст, населення яких зростає, — на Заході. Аналіз еволюції міст показує, що саме у Східному регіоні кількість міст, які у 1996 році могли бути віднесеними до міст за інтенсивністю нічного освітлення, а до 2010 року «зникли» (тобто не могли бути класифіковані як міста), є найбільшою. І навпаки, в Західному регіоні найбільше міст, що «з’явились»: у 1996 році за рівнем нічного освітлення вони не могли бути віднесені до міст, але у 2010 році вже перейшли поріг. Аналогічну кореляцію між «зникли» та «з’явились» у цих регіонах видно при порівнянні динаміки змін чисельності населення на рівні міст у період із 1989 по 2013 рік.

На Сході зосереджена велика кількість міських агломерацій, але агломерації на Заході та Київська агломерація розвиваються динамічніше. Лише одне місто в Західному регіоні належить до п’ятнадцяти найбільших міст. При цьому, однак, саме в цьому регіоні розташовані п’ять найбільших агломерацій із п’ятнадцяти та чотири міста з-поміж тих, що зростають найшвидше. Це є ознакою того, що міста в цьому регіоні, незважаючи на нижчі рівні урбанізації, користаються з економічних ефектів від їх об’єднання у великі міські регіони. На Сході ж, навпаки, п’ять міст належать до п’ятнадцяти найбільших окремих міст країни, але в цьому регіоні немає жодного з міст, що зростають найшвидше. І, нарешті, в Центральному регіоні зосереджено набагато більше агломерацій, чільне місце серед яких посідає київська. На представленому нижче рисунку показане розміщення міст і агломерацій України (агломерації найменовано за назвою свого головного міста), а забарвлення відповідає темпові зростання чисельності їх населення. Цей графік знов указує на занепад Східного регіону попри наявність у ньому великої кількості агломерацій. А от Захід, навпаки, демонструє підвищену концентрацію міст, що зростають, і міст, населення яких зменшується повільніше, ніж загальна чисельність населення країни та чисельність міського населення. Київська агломерація має велике значення і її зростання є дуже помітним.

Переїзд до можливостей: чинники виштовхування та притягання

Виявлені зміни у сфері економічної географії могли б виявитися ще повільнішими, якби внутрішня міграція стримувалася меншою мірою. Дослідження з питань міграції вказують на те, що не надто багато людей в Україні переїжджають туди, де відкриваються можливості. Міграція в міста або з міста до міста зазвичай указує на те, що люди шукають кращої роботи, а також є ознакою дієвої реорганізації людських ресурсів у межах країни (наявності чинників притягання). Водночас, в Україні дослідження показують, що мало хто переїжджає в інше місто, шукаючи нових економічних можливостей. Каталізатором їх руху натомість здається низький рівень соціальних видатків у рідних регіонах (чинники виштовхування). До основних перешкод на шляху внутрішньої міграції можна віднести дуже високу частку житла у власності населення та недорозвинутість ринку оренди, брак доступу до кредитних ресурсів, недостатній рівень розвитку ринків житла та іпотечного кредитування, витрати, пов’язані з переїздом у більш економічно активні регіони країни, а також високі транзакційні витрати. Тим не менш, поволі виникають міські агломерації.

Агломерації: двигуни економічного зростання

Міста та агломерації України є двигунами зростання економіки країни. Обсяги виробництва в містах не просто є вищими, ніж на селі в абсолютному вираженні. Міста є також продуктивнішими в розрахунку на душу населення. Агломерації в Україні, схоже, зосереджують у собі той незначний приріст міського населення, що спостерігається в Україні, та одночасно є двигунами економічного зростання. В усіх регіонах спостерігається міграція населення з малих міст до великих — як правило, до тих міст, які стали центрами міського розселення або агломераціями. За даними вимірювання інтенсивності нічного освітлення агломерації є продуктивнішими як у розрахунку на душу населення, так і в розрахунку на квадратний кілометр. Дані, одержані на рівні підприємств, також показують, що в більших містах спостерігається підвищена концентрація як економічної діяльності, так і продуктивності. Зростання агломерацій указує на рух у напрямку формування ефективнішої системи міського розселення. В цих кластерах, чільне місце серед яких посідає агломерація навколо Києва, сконцентрувалися міста, населення яких дійсно зростає (одинадцять із п’ятнадцяти міст країни, що зростають найшвидше, входять до складу якоїсь із агломерацій). Це зростання може пояснюватися тим, що ці більші групи міст завдяки формуванню агломерацій можуть підвищувати продуктивність за рахунок поділу витрат, розширення доступу до своїх ринків та їхнього обсягу, а також сприяння взаємодії між громадянами та підприємствами. З огляду на це агломерації в Україні є важливим джерелом економічного зростання.

Загалом в Україні протягом останнього десятиріччя спостерігалося невпинне поліпшення основних економічних показників (ВВП та ВВП на душу населення) та показників бідності. Водночас, перспективи подальшого поступу в цій сфері є дуже непевними через (1) тенденції до зниження чисельності населення; (2) поточний конфлікт і (3) повільний поступ України у сфері інституційної адаптації та реформування. Трапляється, що скорочення населення спочатку справляє позитивний вплив на економічні показники, але його вплив на економічні показники в довгостроковій перспективі залишається невизначеним. Зростання ВВП на душу населення, яке відзначається при зменшенні чисельності населення, зазвичай пов’язане з тим, що капітал має довговічний характер. У країнах із такою економікою може спостерігатися зростання розміру капіталу на одного працівника, що робить кожного мешканця трохи продуктивнішим. Крім того, при зменшенні чисельності населення спочатку виникає дефіцит робочої сили, що підвищує відносний попит на неї, а також потенційно призводить до зниження рівня безробіття та зростання заробітної плати. Негативні наслідки зменшення чисельності населення стають помітними пізніше та проявляються, як правило, у зниженні споживчого попиту. Розподілений у часі вплив наслідків зниження попиту та очікування подальшого зменшення чисельності населення зменшують стимули для інвестування та негативно впливають на зростання ВВП3. Крім того, фіксовані витрати, пов’язані з наданням послуг, стають дедалі обтяжливішими, оскільки вони розподіляються на меншу кількість людей. Загалом, якщо взяти до уваги демографічні тенденції, зростання ВВП на душу населення, відзначене в країні, слід розглядати зі стриманим оптимізмом; якщо не буде вжито належних заходів цей приріст може виявитися нестійким у середньостроковій або довгостроковій перспективі.

Фірми та інституції в Україні повільно адаптуються до системи ринкової економіки. У порівнянні з іншими країнами регіону Україна повільніше здійснює перехід від централізованої планової економіки до ринкової економіки; країна також відстає у реформуванні своїх інституцій та ділового середовища (зокрема, в опитуваннях щодо простоти ведення бізнесу Україна посіла 96-те місце у світі та 22-ге в регіоні ЄЦА. Згідно з індексом перехідної економіки ЄБРР у кількох сферах справи в Україні йдуть погано: мала приватизація, реструктуризація підприємств, лібералізація цін, торговельна та валютна політика. Якщо в цих сферах не відбудуться зміни, це може позначитися на перспективах подальшого поступу.

Типологія міст, що постає: міста, що зростають, і міста, що зменшуються

Аналіз системи міського розселення вказує на виникнення та консолідацію трьох типів міст із різними економічними, просторовими та демографічними закономірностями розвитку. Відповідні типології розроблялись залежно від того, чи відбувається в місті зростання або занепад економічної активності, чи зростає або зменшується чисельність населення, чи розширюються або звужується територіальний відбиток міста.

Інші показники тих міст, де зростає економічна активність і в яких збільшується територіальний відбиток міста, також є кращими. У середньому в цих містах темп зниження чисельності населення виявився нижчим; тут спостерігаються підвищена концентрація економічної активності, вищі темпи зростання та більш висока продуктивність. До цієї категорії (тип 1) належать 22% міст України та більшість найбільших міст країни. Ці міста зосереджені переважно в Західному та Центральному регіонах. При цьому слід звернути увагу на те, що чимало міст типу 1 продовжують зростати з точки зору економіки, незважаючи на зниження чисельності населення. Це означає, що тут зменшення чисельності населення не призводить до зниження темпів зростання. І хоча це явище може бути віддзеркаленням тимчасового підвищення продуктивності через збільшення суми капіталу на одного працівника, яке спостерігається на національному рівні, його причиною може бути також із зниження витрат, пов’язаних із перенаселеністю, завдяки відновленню балансу вже з новою чисельністю населення.

І, навпаки, в тих містах, де економічна активність падає, спостерігається більш стрімке зменшення чисельності населення. До цієї категорії належать більшість міст України (68%). Якщо порівняти їх із містами, де справи йдуть добре, то вони виявляться меншими за чисельністю населення (яке становить у середньому 50 000 осіб); вони зосереджені, головним чином, у Східному та Південному і, меншою мірою, в Центральному регіонах та мають набагато нижчі рівні продуктивності. Серед цих міст можна виділити два різних типи: ті міста, в яких падає економічна активність і зменшується міський відбиток (тип 2), та ті, де відбиток міста збільшується попри падіння економічної активності (тип 3). Міста типів 2 та 3 стикаються та стикатимуться надалі зі значними викликами у сфері міського розвитку, включаючи проблеми, пов’язані з фінансуванням та експлуатацією своєї інфраструктури, оскільки економія за рахунок ефекту масштабу зменшується разом із падінням густоти населення. Ці виклики є ще більшими у випадку міст, де економічна активність падає, а територіальний відбиток збільшується (тип 3).

Інструменти урбаністичної державної політики: міжбюджетна фіскальна політика

Міжбюджетні фіскальні відносини відіграють не надто значну роль як інструмент урбаністичної державної політики. До 2014 джерелом надходжень більшості бюджетів були не кошти, залучені міською владою, а залишені в місті частки загальнодержавних податків та трансферти. Розподіл цих трансфертів здійснювався значною мірою через існуючу мережу сервісних служб і їх персоналу, а не на основі попиту на послуги. Система міжбюджетних трансфертів призвела до виникнення значних дисбалансів між містами різних типів за рівнем видатків на виконання різних функцій у розрахунку на душу населення. Найбільші за розміром видатки на душу населення спостерігалися в містах, де зменшуються як ядро, так і периферія, тоді як найнижчі — в містах, де зростає як чисельність населення, так і їх площа. Ці негативні фінансові стимули, поєднані з юридичним обмеженнями свободи органів місцевого самоврядування в тому, що стосується скорочення мережі установ та персоналу, заважають здійсненню фіскального коригування, необхідність якого зумовлена демографічними та економічними змінами, що відбуваються в Україні.

У грудні 2014 року до Бюджетного кодексу було внесено значні зміни, котрі, як очікується, допоможуть удосконалити розподіл ресурсів з урахуванням фактичної чисельності населення в рамках децентралізації, що триває в Україні. У результаті цього в новій системі вирівнювання враховуватимуться рівні доходів на душу населення, що дасть змогу суттєво зменшити негативні стимули, в основі яких лежать інфраструктурні потреби. Такий перегляд механізму трансфертів, імовірно, забезпечить перерозподіл ресурсів між органами місцевого самоврядування, спрямувавши більше ресурсів і великі міста та міста, що зростають. Розподіл доходів на основі їх джерел, який частково обмежується завдяки новій базовій субсидії, ймовірно, посилить наслідки для міст, що приходять у занепад. Цей підхід, однак, підвищить ефективність видатків. Описані зміни, як очікується, зміцнять фіскальну самостійність і забезпечать краще узгодження державних послуг із потребами місцевих територіальних громад.

Інструменти державної урбаністичної політики: міське планування

Відставання спостерігалося й у сфері планування, що є ключовим інструментом державної урбаністичної політики. Міське планування в Україні обтяжене спадком централізованої планової економіки. Воно є недостатньо гнучким для реагування на зміну умов на ринку та для того, щоб стати дієвим інструментом формування міського простору. Централізована розробка генеральних планів і планів зонування є неефективним, дорогим процесом, відірваним від реалій на місцях. Він також є недостатньо прозорим та несприйнятливим до пропозицій громадськості й громадського обговорення. Крім того, система планування неспроможна адекватно підтримувати реалізацію стратегій, що віддзеркалювали б реалії зменшення чисельності населення та економічного спаду. Існуючі плани міст узгоджені з загальнодержавною політикою щодо зростання, а отже передбачають нарощування житлового фонду та розширення економічної активності в усіх містах, незважаючи на різні умови на місцях.

Кроки, окреслені в розробленому урядом нещодавно Плані дій з децентралізації, спрямовані на реформування системи планування потенційно можуть перенести планування на місцевий рівень у випадку їх реалізації в повному обсязі, а це дозволить містам приводити власні пріоритети зі своїми економічними та соціальними потребами. Це сприятиме створенню прозорішої системи, даючи змогу розробляти плани, які краще враховують фактичну ситуацію в містах, населення яких зростає або зменшується. Такі зміни потребуватимуть значних обсягів фінансування та інтенсивної розбудови потенціалу на місцевому рівні. Крім того, назріла необхідність розширення обізнаності про масштаби та масштаби занепаду міст, щоб місцева влада почала враховувати демографічні реалії у своїх містобудівних планах.

Яке значення це має для майбутнього? Наслідки для подальшої аналітичної роботи та розробки політики, і роль конфлікту

Загальне скорочення та старіння населення України тягне за собою значні виклики у сфері економічного розвитку та містобудування з відповідними наслідками для фіскальної політики та змінами попиту на державні послуги. Може знизитись також загальний рівень участі в трудовій діяльності через припинення працівниками старшого віку трудової діяльності та їх прилучення до непрацюючого населення. Зазначене старіння може вести до зниження податкових надходжень через скорочення чисельності робочої сили та зменшення обсягу власних заощаджень працівників і, як очікується, може збільшувати попит на державні видатки у сфері охорони здоров’я, догляду та пенсійного забезпечення. Водночас, як стверджується в недавньому дослідженні Світового банку «Золотий вік старіння», старіння та скорочення населення зовсім не обов’язково веде до економічної катастрофи. Зокрема, зменшення чисельності робочої сили може збільшити розмір капіталу, доступного наявним працівникам, а отже й сприяти підвищенню продуктивності. Для ослаблення потенційних негативних наслідків старіння населення у зазначеній доповіді рекомендується підвищити пенсійний вік для кращого віддзеркалення приросту очікуваної тривалості життя; зосередитись на реалізації державної політики, спрямованої на підвищенні показників фертильності до прийнятних рівнів; вести реформування систем охорони здоров’я та тривалого догляду, щоб уможливити більш здорове старіння; а також спиратися на міграцію як один із елементів рішення. Ключову роль у цьому процесі мають відігравати органи місцевого самоврядування.

З огляду на зменшення чисельності населення міст Україна має впроваджувати належну державну політику, спрямовану на краще керування процесом зменшення чисельності населення більшості міст з одночасним керуванням процесом зростання чисельності населення у великих агломераціях. Центральний уряд має створювати належні механізми та стимули (наприклад, фінансові трансферти), щоб забезпечити ефективний процес зменшення міст та перенести центр уваги з підтримання існуючої інфраструктури на задоволення перспективного попиту, наприклад, шляхом об’єднання шкіл у разі такої потреби. Зважаючи на масштаб зменшення міст країна має дослідити необхідність формування загальнодержавних програм технічної допомоги та фінансування для забезпечення кращої керованості процесів зменшення чисельності населення. Крім того, існує потреба в розширенні обізнаності про масштаб і характер занепаду міст, оскільки чимало міст досі намагаються розвиватися на основі нереалістичних прогнозів зростання чисельності їх населення.

Водночас, місцева влада має змінити свої підходи до планування та експлуатації інфраструктури, а також до фінансування та надання послуг. З огляду на зниження густоти населення в містах може виникнути потреба в консолідації мікрорайонів. Плани надання державних послуг, розроблені для більшої кількості населення, можуть бути змінені, щоб врахувати зниження попиту. Крім того, старіння населення міст впливає також на попит на житло і його тип (зокрема, викликає необхідність будівництва закладів тривалого догляду), на громадський транспорт (адже літні люди, як правило, їздять менше та мають інакші потреби з точки зору конструкції транспортних засобів), а також на інші базові послуги. Поєднання тенденції загального старіння міського населення та падіння показників фертильності, ймовірно, також сприятиме зміщенню попиту з освітніх послуг на послуги охорони здоров’я. У зв’язку з цим містам доведеться пристосовувати свою соціальну та матеріальну інфраструктуру до потреб і вимог свого населення, які змінюються.

Україна має також визнати роль, яку відіграють міста в економічному зростанні та забезпечити використання ними належного інструментарію реалізації свого потенціалу. Для підвищення продуктивності праці в міських центрах потрібен оптимальний комплекс якісного врядування, сприятливого ділового клімату, ефективного надання державних послуг, як правило, у формі державних послуг та інфраструктури, що сприятиме розвиткові економіки міських агломерацій та зменшенню витрат, обумовлених перенаселенням. Там, де триває зростання чисельності населення, міста має зосередитись на адаптації своєї інфраструктури та послуг для забезпечення належної адаптації та інтеграції новоприбулих, а також управління зростанням передмість для запобігання розповзанню міста тощо. Крім того, для ефективної координації робіт в агломераціях, що охоплюють кілька адміністративних одиниць, необхідно змінити межі міст або запровадити механізми управління на територіальному рівні. Це може вимагати залучення Центрального уряду та є особливо важливим для роботи громадського транспорту. Країна також має забезпечити впровадження належної політики в тих містах, у яких триває економічне зростання, але чисельність населення зменшується. У цих випадках керівництво міст має орієнтуватися на забезпечення ефективного та гармонійного керування процесом зменшення чисельності населення так, щоб використати всю користь від цього процесу: наприклад, перетворювати ділянки старої забудови на громадський простір та оптимізовувати громадський транспорт.

Україна має знизити бар’єри, що перешкоджають рухові населення всередині країни. Низька мобільність населення України заважає країні використовувати свій урбаністичний потенціал повною мірою. Підвищення мобільності може сприяти подальшому зростанню міських центрів, у яких створюються нові робочі місця. Проте підвищення мобільності, вельми ймовірно, поглибить занепад більшості міст України, і їм доведеться запроваджувати заходи, спрямовані на захист менш мобільних і більш вразливих груп населення, що залишатимуться в них. Для підвищення мобільності населення доведеться усунути або зменшити деякі з перешкод, що заважають переїздам, шляхом підвищення гнучкості та проникності ринку житла (наприклад, через збільшення кількості варіантів оренди житла та поліпшення доступу до фінансування купівлі житла), а також шляхом зниження транзакційних витрат, пов’язаних із переїздами. Крім того, як було показано у «Доповіді про світовий розвиток» World Development Report 200977, уряди повинні виявляти нейтральність по відношенню до міграції некваліфікованої робочої сили: заохочувати міграцію з економічних причин, стримувати міграцію в гонитві за державними послугами та підтримувати внутрішню міграцію кваліфікованих працівників. Останнє можна робити шляхом інвестування коштів у надання послуг на відсталих територіях для формування рухомого людського капіталу та, зокрема, збільшення потоку інформації про ринок праці, щоб мігранти прибували на нове місце проживання, будучи краще поінформованими про потенційні робочі місця.

У сфері фіскальної політики розробникам державної політики в Україні, можливо, слід переглянути у зв’язку зі зміною демографічних показників структуру видатків на рівні регіональних і місцевих бюджетів за функціональною класифікацією. Видатки на освіту донині невпинно зростали попри стрімке старіння населення, яке робить дедалі потрібнішою систему охорони здоров’я. Нова система, виділяючи нові субвенції окремо на освіту та на охорону здоров’я, може забезпечити використання недостатньо завантаженої соціальної інфраструктури та зосередитись на нарощуванні спроможностей там, де зростає попит. У більш загальному сенсі в короткостроковій перспективі реформи можуть бути спрямовані на підвищення ефективності справляння плати за користування та податків на нерухоме майно, що є способом забезпечити взяття містами на себе відповідальності за залучення власних доходів. У середньостроковій перспективі можна передати деякі з податків із національного рівня на територіальний, щоб зміцнити горизонтальну підзвітність посадових осіб місцевої влади перед мешканцями, а також фіскальну відповідальність. Пріоритетним завданням для уряду має залишатися розв’язання проблеми фрагментованості бюджетів та укрупнення низового рівня, що має сприяти підвищенню фіскальної ефективності надання послуг.

І, нарешті, у сфері міського планування та просторового розвитку необхідно враховувати невпинні демографічні зміни та трансформації, що відбуваються в країні. На даний час мобільність залишається низькою, а висока частка житла у власності стала перешкодою на шляху залишенню житла мешканцями, що є проблемою, характерною для тих міст Європи та Сполучених Штатів, населення яких скорочується. Коли ж мобільність зросте, а люди почнуть мігрувати в напрямку наявних можливостей, чисельність населення тих міст, де вона зменшувалась, буде, скоріше за все, падати ще швидше, тоді як у центрах і агломераціях, що розвиваються, може спостерігатися розростання передмість і розповзання міст. В обох цих ситуаціях владі доведеться переглянути свої підходи до планування розвитку та утримання інфраструктури, щоб уможливити подальше надання послуг на прийнятному рівні за прийнятною вартістю в містах, населення яких зменшується, та надати сприяння в подальшому зростанні тим міським центрам, населення яких зростає.

ПОДІЛИТИСЬ

Twitter share blue Fb share blue G share blue Vk share blue

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ